Вірші. Філософський стиль.

До десятої.

Нас відпускали в нікуди,
у літо, у двори, у пригоди,
де кожна калюжа була морем,
а кожне дерево — фортецею.

Телефонів не було,
годинників теж,
лиш сонце показувало час —
воно й було єдиним календарем.

Головне, щоб встигнути
до десятої.
І ми бігли додому,
задихані, щасливі,
з розбитими колінами,
але з цілим небом у серці.

Тепер здається дивом:
як можна було
так довіряти світові
і нам — маленьким мандрівникам
без карти і без компаса?

А може, саме тому
ми й навчилися повертатися.




Поскаржитись




Використання файлів Cookie
З метою забезпечення кращого досвіду користувача, ми збираємо та використовуємо файли cookie. Продовжуючи переглядати наш сайт, ви погоджуєтеся на збір і використання файлів cookie.
Детальніше