Вірші. Філософський стиль.

Свобода за розкладом.

Раніше було просто.
Батьки махали рукою:
— Іди, тільки не довго!
У тій фразі було стільки простору,
наче світ розчинявся переді мною.

Потім з’явився чоловік.
Його запитання завжди коротке, як ланцюг:
— Ти де?
Не для контролю, ні. Аби знати, чи я десь поруч.
Але це теж рамка.

А потім діти.
Їхні великі очі, їхній переляканий крик:
— Мамо, ти куди?!
І тут я зрозуміла, що я ніби
вічно комусь належу —
батькам, чоловікові, дітям.

Я озирнулася і не знайшла того моменту,
де було обіцяне:
«Виростеш — підеш, куди сама захочеш».

І тепер я питаю світ:
де воно, моє справжнє «захочу»?
І чи дочекається на мене та свобода,
яку я колись залишила між словами батьківського «не довго».




Поскаржитись




Використання файлів Cookie
З метою забезпечення кращого досвіду користувача, ми збираємо та використовуємо файли cookie. Продовжуючи переглядати наш сайт, ви погоджуєтеся на збір і використання файлів cookie.
Детальніше