Вірші. Філософський стиль.

Заручниця душі.

Постійно щось терплю,
Проковтнувши усі образи, неначе гіркі зерна,
Прощаю те, чого не варто,
І люблю інших, ненавидячи себе.

Ношу в душі біль, гірший за будь-який фізичний,
Приймаю все близько до серця, плачу ночами,
Переживаю події минулого тихо, таємно,
Якщо хтось бачить — то лише силует моєї слабкості.

Закохуюсь там, де рахунки дорівнюють нулю,
Мрію про минуле або неможливе,
І приходжу до думки, що народжуєшся сам
І вмираєш наодинці.

Боюся довіряти,
Миттєво прив’язуюсь і накручую себе,
Тягнуся до тих, кому на мене начхати,
І лишаюсь заручницею власної душі,
Що шепоче на вітрі: «Тільки не впусти себе».




Поскаржитись




Використання файлів Cookie
З метою забезпечення кращого досвіду користувача, ми збираємо та використовуємо файли cookie. Продовжуючи переглядати наш сайт, ви погоджуєтеся на збір і використання файлів cookie.
Детальніше