Коли ти вглядаєшся у безодню думок, Безодню, що не має ні краю, ні дна, — Ти бачиш себе — ілюзію світла в темряві, Лиш тінь, що блукає між світлом і ніччю.
Світ — не місце, а відлуння думок, Де кожне слово — це камінь у морі тиші, Ідеї — хвилі, що стирають береги, А істина — птах, якого ніхто не впіймає.
Ти — скарб, захований у в’язниці тіл, Пастка, що вабить сама себе на смерть, Адже шукаючи відповіді, ми забуваємо, Що питання — це бездонна прірва без краю.
Знаєш, найстрашніше — це не смерть, а життя, Життя без розуміння, що ти — не творець, а творіння, І що кожен твій крок — це лише відлуння бажань, Які ніколи не виповниться, бо ти сам — їх ілюзія.
Отже, коли шукатимеш сенс у хаосі — Пам’ятай, що він ховається не у відповідях, А в тому, щоб спокійно плисти разом із хвилею, І не боятися стати розбитою формою світла.
Бібліотека на Booknet - це зручний список книг, де ви:
зберігайте книги, що сподобалися
легко бачите оновлення всіх книг
стежите за появою нових відгуків до книг
Використання файлів Cookie
З метою забезпечення кращого досвіду користувача, ми збираємо та використовуємо файли cookie. Продовжуючи переглядати наш сайт, ви погоджуєтеся на збір і використання файлів cookie.
