Вірші. Філософський стиль.

За спиною — шепіт, у серці — гідність.

У кожної мами, яку шепотом рвали,

Розбирали на суд, мов речі з комори,

Є тиша, що плакала ночами в подушку

Й ховала гідність під погляди змори.

 

Вона мовчала. Вона несла.

Вона не кляла, не кидала проклять.

Лиш серце її, мов камінь на дні,

Навчилося правду мовчки тримать.

 

А потім прийшла — її донька вогненна.

Не мстива — справедлива, не зла — мудра тінь.

І в одному погляді — сила століть.

Що стишує шепіт і гасить вогонь.

 

Вона не кричить. Вона не картає.

Вона — мов відповідь світу сама.

Бо навіть мовчки, поглядом гострим

Закриє всі роти, що жували ім’я.




Поскаржитись




Використання файлів Cookie
З метою забезпечення кращого досвіду користувача, ми збираємо та використовуємо файли cookie. Продовжуючи переглядати наш сайт, ви погоджуєтеся на збір і використання файлів cookie.
Детальніше