Вірші. Філософський стиль.

Вікно.

Як можу я гнівом палати,

Коли вітер зірвав мій спокій,

І аркуші думок — мов птахи —

Злетіли, кружляючи в істині гіркій?

 

Я ж сама відкрила вікно —

У мить, коли тиша втомила,

І заманив шепіт вітру, мов сон,

Обіцянками змін і сили.

 

Він влетів — без дозволу, правди,

Розкидав тіні в кутах душі,

Та хіба він винен у втраті,

Якщо я впустила — і ще й без межі?

 

Бо кожне серце — як дім в полі,

Де вікна — це вибір, не випадок.

І вітер, що нищить підволі, —

Лише гість, якому я дала знак.

 

То не він — це я зрушила клямку,

Це я повірила в легкість вітрів.

І що зосталось? Тиша і плями

На сторінках, де були мої сни.




Поскаржитись




Використання файлів Cookie
З метою забезпечення кращого досвіду користувача, ми збираємо та використовуємо файли cookie. Продовжуючи переглядати наш сайт, ви погоджуєтеся на збір і використання файлів cookie.
Детальніше