Вірші. Філософський стиль.

Мільйон спогадів.

Ти — не просто людина.
Ти — мить, що не минає.
Тиша, в якій серце чує себе,
шепіт душі, коли світ замовкає.

Я хочу прожити з тобою мільйон днів
і жодного не зрадити спогадом тінню.
Хочу — не значить мати,
а вміти тримати — і не стискати.

Танцювати на кухні,
де музика — в посуді, сміхові,
де світло ламається об твої плечі,
і ніч стає нашим мовчазним союзником.

Цілувати тебе під дощем —
не для романтики,
а щоб змивати втому,
плакати разом, сміятись з дощу,
як діти, що ще не зрадили чуду.

Готувати сніданок —
не їжу, а ранки.
З сонцем у куті губ
і хлібом із присмаком дбайливості.

Битись подушками —
наче двоє богів у своєму храмі,
де війна — лише гра,
а мир — завжди поверненням додому.

Лаятись. Так, лаятись,
але не боляче —
щоб крізь кожне слово звучало:
"Я не піду. Я тут. Я з тобою".

І миритись. Без тріумфу.
Без перемог. Просто — обіймами.
Наче світ ледь не розколовся,
але ми — клей, ми — віра, ми — основа.

Закохуватись у тебе знову і знову —
бо кожен день ти трохи інший.
І я — інша. Але любов — жива.
Жива тим, що дихає. Ризикує. Зростає.

Ти — не мрія. Ти — вибір.
Ти — мій шлях між буденним і вічним.
І в кожному русі, в кожному подиху
я залишаю себе — поруч з тобою.

Подобається

#847 в Сучасна проза
#542 в Різне
#48 в Поезія

Відредаговано: 05.10.2025