Вірші. Філософський стиль.

Про шлюб і щирість.

— Чом ти, дитино, все сама?
Хіба ж не хочеш вже в заміжжя?
Сусідка ззаду, як зима —
холодна, з поглядом сузір’я.

Я посміхнулась — не біда,
в душі спокійно і розкуто:
— Мені твій чоловік — як мрія…
Чекаю, поки розлучитесь, люто.

Вона мовчала. Пильно. Стрим.
І більше тем не піднімала.
А я пішла — легка, як дим,
життя своє собі кувала.




Поскаржитись




Використання файлів Cookie
З метою забезпечення кращого досвіду користувача, ми збираємо та використовуємо файли cookie. Продовжуючи переглядати наш сайт, ви погоджуєтеся на збір і використання файлів cookie.
Детальніше