Вірші. Філософський стиль.

Коли телефон був прив'язаний.

Коли телефон був прив’язаний — до стіни,
До дроту, що мов корінь вростає в глину —
Люди були вільні.
Не носили клітки в кишені.

Розмова мала вагу,
Вона чекала вечора, гудка, мов тиші.
Не було безумовної досяжності —
І тому була присутність.

Ти йшов — і йшов.
Не прокручував пальцем життя інших.
Пейзаж був не тлом для селфі,
А мовчазною книгою, яку ти читав очима.

Тоді свобода не кричала,
Вона жила в просторі між зустрічами.
У випадковості. У незнанні.
У праві мовчати — й бути забутим.

А тепер ми в’язні зв’язку.
Пов’язані, прив’язані, перенавантажені.
Ми не дзвонимо — ми стежимо.
Не чекаємо — ми оновлюємо стрічку.

І хто тепер вільний?




Поскаржитись




Використання файлів Cookie
З метою забезпечення кращого досвіду користувача, ми збираємо та використовуємо файли cookie. Продовжуючи переглядати наш сайт, ви погоджуєтеся на збір і використання файлів cookie.
Детальніше