Десь вдалині там чути грім
Це не гроза-це бють гармати
Це ворог виражає увесь гнів
Десь в засідку сидять солдати...
Їм на шоломи падає пісок
Свистить над головою куля
І хтось так тихо-тихо, майже шопотом
Мені сьогодні снилася мамуля...
Та сивина, що виглядала з поміж колоска
Не портила її чарівний ніжний образ
Заплетена в тугий пучок коса
На плечі тугою лягала пораз.
Я взяв її обличчя в свої руки
І подивився наче то був наш останній раз
Вона заплакала... у тонку лінію зімкнула губи
Крізь сльози мовила : Ні! Ще не час!!!
Мій любий сину, мій голуб сизокрилий
Ти ж всесвіт мій, моє диття
Ти кисень мій, ти мої крила
Коли упадеш ти , піду і я з життя!
Я в Бога прошу кожної хвилинни
Тебе й твоїх братів хай береже
І ні одна душа хай не загине
Ворожа пуля вашу роту омине.
Всі побратими слухали мене
І кожний подумки до свої неньки повернувся
В руках вони тримали портмоне
Ні, не з грошима. Там фотографії родини збереглися.
І як один , піднесли їх до своїх вуст
Відбиток паперовий цілували
В повітрі вимальовували хрест
Цим самим всіх благословляли.
Без жаллю, боязні й страху
Мов вовча зграя , рушили до бою.
Вже дуже близько рвуть гранати
Вінтовка снайперська прицілилась в солдата.
В цю мить , почувся голос мами
Я розвернувся подивититись
Ворожа пуля пролетіла за вухами
Не переставай рідненька, ти молитись!
Відредаговано: 29.10.2020