Яблуко - по Сутєєву В.Г (Віршований переклад)

Пізня осінь надворі, листя облетіло,

Лиш на яблуні вгорі яблуко висіло.

В лісі Зайчик пробігав, яблуко побачив,

Щоб дістати, він стрибав і втомивсь добряче.

До Ворони на сосні Зайченя гукає:

"Яблуко зірви мені, я його спіймаю!"

От на яблуню вона враз перелетіла,

Хоч зірвати і змогла, втримати – не вспіла!

Зайчик кинувся мерщій – яблуко забрати,

А воно бігом в кущі – та давай тікати!

"Що за яблуко живе? – Зайчик аж злякався,

Воно бігає саме!" Потім здогадався:

Їжачок у листі спав – яблуко на нього,

Він злякався та стрімглав кинувся прожогом!

А на гострі колючки яблуко вчепилось

І на спині Їжачка раптом опинилось!

Зайчик "Стій! – кричить, - Віддай! Яблуко для мене!"

А Їжак: "Ти не займай! Я піймав для себе!"

І Ворона тут таки зразу закричала:

"Та це яблуко моє – я його зірвала!"

От зчинився гамір, крик, схоже буде бійка,

Не помириться ніяк ця завзята трійка!

Їжачка у самий ніс клюнула Ворона,

Він згорнувся у клубок – самооборона!

Лапки зайцю поколов, той Ворону вдарив…

Всі сердиті, а в очах – наче чорна хмара…

Тут на гамір, шум і крик йде Ведмідь із хащі,

В лісі він шукав місця, де медок найкращий!

"Що тут діється, кажіть, хто не помирився?

Та чому, за що і як, хто і з ким побився?!"

"Ти – найбільший із усіх і найрозумніший, -

Кажуть троє вояків, - І за всіх добріший!

Справедливо розсуди і порадь, Михайло,

Як ти скажеш, розбереш – так і буде гарно!"

Все йому розповіли, як було і стало:

Кому яблуко віддати – розуму замало!

Тут задумався Ведмідь, потилицю чуха,

А ті троє так і ждуть, нагострили вуха.

От і каже їм суддя: "Почнемо спочатку –

Хто те яблуко знайшов?" "Я!" – кричить Зайчатко.

"А хто яблуко зірвав? "Я!" – Ворона краче,

"Ну, а хто його піймав? Мабуть, ти, Їжаче?"

"Я впіймав!" – Їжак сказав. "Отже, ясна справа:

Що це яблуко забрати - кожен має право!"

"Але ж яблуко одне, а нас троє разом,

І кому його віддати – не збагнем відразу!"

"Вихід є у вас один – яблуко ділити,

Дуже чесно, щоб когось вам не обдурити!"

І зраділа звірина, навіть засміялась:

"Як відразу розділити ми не здогадались?!"

От розрізав їжачок яблуко швиденько,

І розклав чотири в ряд на пеньок гарненько!

"Ось для зайчика шматок, - ділить справедливо,

Бо це він його знайшов восени на диво.

Для ворони – цей шматок, бо вона зірвала,

Дуже високо вгорі яблуко дістала.

Третій я візьму собі, бо зумів спіймати,

І за це один шматок теж повинен мати.

А четвертий – це тобі, дорогий Ведмедю,

Щоб ти яблучко поїв, а не тільки меду.

"А мені шматок за що? Я ж і не трудився!

Випадково на цей час я сюди з‘явився!"

"Шматок яблука за те, що ти нас розрадив,

Як нам бути, що робить, вчасно нам порадив!

Ти нас мудрості навчив, що не треба битись,

І коли щось негаразд – то не треба злитись,

А вирішувати все мирно і розумно,

Буде весело тоді і не буде сумно!"

Кожен з них шматочок свій з‘їв із аппетитом,

Дуже раді всі були, не були сердиті,

Бо Ведмідь їх розсудив гарно, справедливо,

Посміхалися вони і були щасливі!