Вірші - це те що стерпить тільки аркуш

Самотність (Гірко чомусь, прикро и сумно)

Гірко чомусь, прикро и сумно,

Боляче, страшно, як в прірві тону.

Не бачить ніхто, і ніхто не почує

Забуту, непотрібну одну, ще одну

Зламану, болем отравлену душу,

Давно вже загублену. Буде чужим.

А совість далеко, так трішечки душить,

Її би відчути, невидиму, як сірий дим.

Пусто чомусь, відлуння далі тривожить.

Холодно. Сонце не гріє, як взимку, в мороз.

Прикро, що ніхто, вже ніхто не поможе,

Лиш в рану запхають ще більше заноз.

Подобається

#933 в Різне
#165 в Поезія
#1214 в Сучасна проза

Відредаговано: 20.09.2024