Вірші - це те що стерпить тільки аркуш
Голодомор
Голубка в небо полетіла,
А з нею зграя голубів.
Тут бути вже не захотіла,
Летіти в небо Бог велів.
Біла голубка – то людина,
Бідна душа сховалась в ній.
І плакала мала дитина,
Бо причаївся біль у ній.
Жорстокий біль і безпощадний
Вже розривав тіло її.
В маленьку душу вистріл марний,
За мить забрав Господь її.
То вистріл долі і страждання,
Голодомора і війни.
Було і сонце, і кохання,
Кудись пішли відтіль вони.
Від голоду вмирали люди,
Голодною смертю йшли відтіль,
Лунали постріли усюди,
Несли з собою страх і біль.
Із пацюків, комах, кропиви,
З собак маленьких і котів
Люди їстоньки варили,
Хіба так жити Бог велів?
А діти, діточки маленькі
Безпорадні в цім житті.
Сиротиночки маленькі,
Як журавлиночки оті.
Тікали в небо, геть до Бога,
Зовсім малими ішли з життя,
І билася тоді тривога
За ясне, світле майбуття.
Вже кілька літ тоді минало,
Хто виживав, хто помирав…
Як смерть між сіл тоді блукала,
Всіх «Чорний Янгол» забирав.
#933 в Різне
#165 в Поезія
#1214 в Сучасна проза
Відредаговано: 20.09.2024
Рекомендації книг, Промокоди і Знижки
Підпишись на канал Букнет в Телеграмі і слідкуй за повідомленнями
