Вірші - це те що стерпить тільки аркуш

Лист (Таточку, змирися)

Таточку, змирися
І за нас помстися.
Що робити, я не знаю,
Тату, смерті я шукаю.

Лиш вона мене врятує,
Лиш вона мій біль вгамує.
Я у рабстві, мій татусю,
Вони вбили вже матусю,

Вони – люди дуже нехороші,
Вони – фашисти і б’ються за гроші.
Їм на все начхати,
Їм байдуже, кого вбивати.

Вони матусю катували
І про тебе все питали,
А вона усе мовчала,
Ну а потім їм сказала:

«Мій чоловік не схаменеться,
Він і до вас скоро добереться,
Він вас зовсім не боїться,
Він вам за все помститься».

Вони з нею не говорили,
Просто взяли і застрелили,
А ввечері мене побили
І на ніч у підвал закрили.

Та ніч швидко пролетіла,
Я трималась, як уміла,
А вранці змусили працювати,
По сараях прибирати,

Двір підмітати
І машини вимивати.
Навчилась я, чого не вміла,
І роблю те, чого ніколи не робила.

Їм я два рази у день
Із корита у свиней,
Сплю в сараї біля дрів,
Іноді біля корів.

Тату, я не молодію,
А одразу вже старію.
Руки й ноги вже криві,
Та на них ще й мозолі.

Я тонка вже, наче свічка,
Шия в мене, наче спічка,
Відстригли зовсім мені коси,
І на спині в мене полоси.

Кашляю кров’ю, бо легені відбили.
Бачив би ти, тату, що зі мною зробили…
Життя моє кошмаром стало,
Й хоч пожила я зовсім мало.

Настав вже час мені знайти,
Як із життя цього піти.
Це все, татусю, прощавай.
Ти нас ніколи не забувай.

Подобається

#377 в Різне
#19 в Поезія
#689 в Сучасна проза

Відредаговано: 19.09.2024