Вірші - це те що стерпить тільки аркуш

Смерть

Вона знову приходила, вчора
У чорній сукні з 1920 року,
Чорна вуаль прикривала чоло
І доповнював образ виріз збоку.

Прийшла незвано, вночі,
Підборами гучно ступаючи в землю,
І десь сміялися дикі сичі,
Томним криком, болючою внемлю…

Вона сиділа з келихом вина,
Напівпорожнього, червоного, сухого,
Була, здавалося, самотня і сумна,
Чи так здавалося лиш у очах сліпого.

Вона сиділа і дивилася услід,
Де слід гарячий з попелу лишився.
Холодний погляд її, ніби магніт,
І ніби ніж, що в серці залишився.

Вона сиділа з келихом вина
Солоного, червоного, із крові,
Вже не сумна і зовсім не сама,
Вдалі томились промені іскрові.

Вона прийшла незвано уночі,
Її ім’я повсюду лиш лунало,
І десь сміялися дикі сичі,
Де Смерть ще одну душу забрала.

Подобається

#933 в Різне
#165 в Поезія
#1214 в Сучасна проза

Відредаговано: 20.09.2024