Вірші - це те що стерпить тільки аркуш

Я просила...

Я просила, жадала, я благала:
«С*ка, ще трохи дай пожити на землі!»
Але війна проклята лиш сказала
Жорстоким поглядом: «Ні, і ще раз ні!»

І там в окопчику, як в пеклі, задихалась,
Притиснувшись до сиплої землі,
Там смерть з життям у вузол запліталась,
Й росли у сивих кратерах зелі.

Лилась в садах під вибух чорна лава,
Зникли зірки і дні в календарі,
І захлиналась наша переправа
В обіймах смерті, крові і журби.

Гула земля, від взривів лила сльози,
Розбита від снарядів, ледь жива.
Боліли старі шрами і занози,
Що слід в душі назавжди залиша.

А я просила, жадала, я благала…
Та бог не чув з окопчика мій крик,
І смерть мене в окопі поховала,
І зник мій біль, і страх безслідно зник.

Подобається

#933 в Різне
#165 в Поезія
#1214 в Сучасна проза

Відредаговано: 20.09.2024