Вірші - це те що стерпить тільки аркуш

За тих "своїх"...

Я яструбом об скелю розіб’юся,
В словах несказаних, в помислах тяжких,
Гіркого щастя псаломом нап’юся
За тих «своїх», що стали за чужих.

За тих «своїх», що в подумках жорстокі,
Що списами кидаються услід,
А у очах, як мед, такі солодкі,
Але насправді сіверні, як лід.

Вони лиш в пам’яті залишаться, німі,
Заточені опалами навіки.
Їх мільярди, але вони самі,
Вони «герої», а насправді – лиш каліки.

За тих «своїх» і серце не боліло,
Святого в них немає, душу геть!
Яка краса ця оболонка – тіло,
Але за нею пусто, вщерть.

Вже ті «свої» добром переболіли,
Кишать у злобі, у крохмалені часи.
Вони жадали, щоб їх пожаліли,
Та фальшем сковані їх мляві голоси.

Подобається

#377 в Різне
#19 в Поезія
#689 в Сучасна проза

Відредаговано: 19.09.2024