Вірші - це те що стерпить тільки аркуш

Відроди мене...

Відроди мене, загублену в пустелі,
Не потрібну вже нікому, ще одну!
Виведи із темної оселі,
Що розграбована в безжалісну війну.

Врятуй мене, благаю що є сили!
Нема в живих вже ні для кого і давно.
Молоду жорстокі погубили,
Все відбулось, як у жахливому кіно.

Не кинь, благаю, візьми мене з собою,
Я хочу окриляти небеса,
І вже назавжди лишитися з тобою
Хоч тінню, яка ніколи не згаса.

Відроди мене, загублену в цім світі,
Між туману, в темних хмарах ти знайди.
Від печалі згину тут на цій орбіті.
Скільки ж ще судилося пройти?

І коли вже хмари розійдуться,
Зникне біль, страждання підуть геть,
Я сонця променем об скелю розіб’юся,
І не страшна вже зовсім люта смерть.

Я буду поруч і тебе від бід врятую,
Я знайду для нас місце в теплі.
Ти лиш візьми, візьми мене з собою,
Відроди мене, померлу, на землі.

Подобається

#377 в Різне
#19 в Поезія
#689 в Сучасна проза

Відредаговано: 19.09.2024