Що не вбиває нас – робить лиш сильніше,
Ніби лікує рану скороминущий час,
Та болить, болить все більше й більше,
Що не вбиває – то калічить нас.
Зникає віра, скована лиш страхом,
Надія помирає з кожним днем,
І падає весь світ одним лиш махом,
Душа палає пламенним вогнем.
Шрами свій слід назавжди вже залишать,
В хододнім серці заховається любов,
А зовні – лиш ненависть, недовіра кишать...
У венах стигне холодна ржава кров.
І зникне світло від розчарувань,
Як сирота, і серцю одиноко,
Що не вбиває – то калічить нас,
Стає останнім та жорстким пороком.
Тож бережіть себе від того приговору:
«Що не вбиває, мов, робить лиш сильніше».
Навчитись важко довіряти знову,
А знов любити навчитися – ще більше.