Вірші - це те що стерпить тільки аркуш

Під зоряним небом...

Під зоряним небом ховається тиша,
Гармати розбудять її під дощем,
І постріли слід свій назавжди залишать,
Ховаючись в кожному день у день.

Бронежилет трохи душу зігріє,
Зігріє АК холодний в руках.
Сонцю солдат кожен день вже радіє,
Лиш сльози завмерли в його очах.

У засідці в полі, один зі страхом,
Під зоряним небом блукає смерть.
Все може скінчиться одним лиш махом,
Він жене їх подалі, думки ці, геть!

Там під зоряним небом, вдихаючи порох,
Де мріє живим повернутись назад.
І вірить, що скінчиться цей вічний морок,
Який прокладає дорогу в ад.

Дощ краплями б’є по руках,
І десь за шість метрів зірвалась граната.
Життя пролетіло вмить у очах:
Жорстока, нізащо, безпощадна розплата.

Один лиш дзвінок, секунда прощання.
Сказати лиш «люблю тебе, мам».
Та скоро вже сонце, нове світання,
І розвіється страх, як ранковий туман.

Подобається

#933 в Різне
#165 в Поезія
#1214 в Сучасна проза

Відредаговано: 20.09.2024