Вірші

***

І день - не день, і я - не я,
І світ навколо завмирає,
І вже не вертиться Земля,
Коли опліч тебе немає.

Коли бреду сама в собі,
Алеями старого парку,
І прислухаюся в пітьмі,
Як в грудях б'є гарячо й палко.

Як стелить постіль вогняну,
Для двох душа, здіймає іскри.
А я одна в ній не засну.
Постіль для двох, одній в ній тісно.

РАПТОВИЙ ПОГЛЯД

Перший погляд – ще не гріх.

Другий погляд,

Що кидає з жару в сніг.

Терпкий подих.

Терпкий подих тютюну,

І бажання.

В зиму зіткану зі сну,

Та кохання.

Чорні очі, обпік вуст,

Тихий, дикий.

Я не стриматись боюсь.

Страх до крику!

Ніч морозяна, а я –

Та ну! Тану…

Як з під ніг втече земля,

Вже не встану!

Постривай-но, зупинись,

Стій, благаю!

Я ж зганяю з серця злість,

Не кохаю!

Просто віхола прийшла,

Студить скроні.

А так хочеться тепла,

І любові.

«ПОЧЕКАЙ…»

Вона не йшла – летіла коридором,

А в голові лише одні слова:

«Яка ганьба! Який пекельний сором!»

У серці наче закипа смола.

«Він знає все! Він бачив мої очі…

Душа нагою стала перед ним».

І пелена в очах темніше ночі.

«Де він узявся з поглядом таким?!»

У тиші мармуру луна з-під ніг летіла.

«Що далі? Зникну? Спопелюсь? Нехай!»

І в грудях стерпло, мало не зомліла,

Від оклику позаду: «Почекай…»

                                                         3.04.2018р.

***

В її житті з’явився чоловік.

Вона не знала, що із цим робити.

А звідки знати? Хто б то мав навчити?

Лиш вірила, що відданість -- навік.

Шумів у скронях дивний водограй.

Стук серця душу вибивав із тіла.

«Душе, літай!» І крила задзвеніли.

Обох помчали геть за виднокрай!

Я ХОЧУ ОСЕНІ...

Я хочу осені, я хочу милої,

Чекаю осені рудої і красивої,

Щоб розчинитися морською піною у ній.

Я хочу осені, я хочу любої,

П’янкої осені, що стане серцю згубою,

Що вітру свіжого душі подасть живій.

Я хочу осені, щоб аж до паморок,

Щоб поцілунки, щоб з очей солоний паводок.

Я вперше осені шепочу лагідно: «Прийди…»

Я хочу осені із листопадами,

Нехай огорне запашним кленовим ладаном.

Й посеред осені розквітнуть заспані сади.

***

Сніг пахне мандаринами,
Блищить до нас вітринами
Яскравими, святковими,
Й вогнями кольоровими!

***

Неначе з іншої планети!
Терпкий, не рідний... Ти чужий!
Мій ідеальний хлопчик, де ти?!
Озвись на крик душі гучний...

***

Ти на втрату стала старшою сьогодні?
На рубець розумнішою?
Так, напевне, небу було вгодно,
Щоб ти стала сильнішою.

***

Щасливі миті нашого життя...
Чи довго їм тривати? Я не знаю.
Але я маю, я їх зараз маю!
Вони в моєму серці до кінця.

Я МАЮ ВСЕ...

Я маю все, і навіть забагато,

Моє життя, як той локомотив,

Все поспішає обертів набрати,

Летить, летить до нових перспектив.

Я оглядаюсь на травневі ночі,

На почуття, що спопеляли в прах,

Я чую море лагідно хлюпоче...

Усе позаду, в спогадах, в думках.

На мої сльози й сміх, печаль і радість,

Безшумно опада весняний цвіт.

Вони у ніжній юності зостались,

Лишивши тільки в скроні срібний слід.

Наівність, легкість суджень, безтурботність,

Усе втекло крізь пальці, мов пісок.

І теплим згортком крихітним натомість,

Життя заходить на новий виток.

Я маю все, я забагато маю,

Але квитка в минуле не куплю.

Мене дитинство світле покидає,

Його я в спадок сину віддаю.

НОСТАЛЬГІЯ

Вже осінь підкрадається дощем,

Вже простяга  холодні довгі пальці.

Як серед  неба грім – у серці щем,

У скронях блискавки сплелися в танці.

Мені  пора до школи! Не мені…

Не буде білих бантиків і айстр.

О дзвонику, поклич хоч увісні.

Полагодь душу, як завзятий майстер.

Буремні роки – університет!

Кохання, книги, лекції і танці!

О спогади, я з вами тет-а-тет.

Ви мов крихкий кришталь у моїх пальцях.

Вже осінь підкрадається дощем,

Все ллє і ллє, і  омиває душу.

Минуле поростає споришем.

Життя іде і я іду, я мушу…

***

Він руки мої так міцно тримає,

Вдивляється в вічі, шукає взаємності.

Він душу мою як ніхто відчуває,

Радість і жаль, успіх і неприємності.

Оспівана ним крізь століття і відстані,

Близька і далека, проста і непізнана.

Для мене ж він — все, наче човен для пристані,

Для нього навстіж моє серце розхристане.

Здорова і хвора, в достатку і в голоді,

Я незамінна, я сама-сама.

Ці почуття не остигнуть на холоді,

Бо я — та єдина, бо я його мама…

Малюки схильні винуватити себе у суперечках між батьками.

Перед тим, як з'ясовувати стосунки —  переконайтеся, що поряд немає дітей.

Татко сьогодні насуплений ходить,

Мамочка знову понура й сумна.

Що ж їх такими сердитими робить?

Може моя нечемність ота?

Я найчемнішим буду від нині.