Бий

Бий мене в груди — бий у серце,
Бий мене словом навпіл, ущент.
Бий, щоб душа розірвалась,
Щоб не лишилось ні сил, ні слів.

Бий мене тілом, ламай мою волю,
Топчи мою душу, лишаючи біль.
Залиш мені тільки страх і неволю,
Замість любові — холодну тінь.

Вирви із грудей моє серце,
Обдури мою любов.
Зроби так, щоб від ніжності
Не залишилося й слів.

Та бий, якщо думаєш: цим
Ти зможеш здолати мене.
Ти можеш завдати мені болю,
Та не вирішиш, ким серце стане.

Бо я подивлюся у вічі
Тобі — без сліз і благань.
І ти у моєму погляді прочитаєш:
Для мене ти більше — ніхто.

Не тому, що я прагну помсти,
Не тому, що бажаю страждань,
А тому, що любов не повинна
Жити серед ударів і ран.

Мої рани колись загояться,
Стихне сердечний біль.
Думки перестануть кричати,
І я знову відчую спокій.

Та пробачити — не означає
Забути, що сталося зі мною.
Мовчати, неначе нічого,
Не означає змиритися з болем.

Я не та, що колись мовчала,
Не та, що терпіла й чекала.
Час, коли насильство ховали
За словами «любов» і «сім’я»,
Не повинен вертатися знову.

Те, що раніше терпіли мовчки,
Сьогодні вже має ім’я:
Це не ніжність, не кохання —
Це насильство. І не моя вина.

І нехай мій голос тремтить,
І нехай мені страшно кричати —
Я не буду більше мовчати,
Я навчуся себе захищати.

Я не одна — нас багато.
За кожною тишею — біль.
За кожною усмішкою часом
Ховається тисяча ран і сліз.

Тож не треба мовчати, терпіти,
Не треба ховати щодня
Те, що нищить душу і тіло,
Те, що краде у людини життя.

Люди, не бийте одне одного!
Не ламайте ні душі, ні тіла.
Не робіть із любові покарання,
Не називайте жорстокість силою.

Говоріть із повагою, щиро,
Слухайте серцем, не злом.
Навчіться почути за гнівом — страждання,
За тишею — крик, за мовчанням — грім.

Не кожну образу зцілить прощення,
Не кожну провину зітре час.
Та кожен заслуговує на повагу,
На гідність, на спокій, на шанс.

І якщо ти називаєш це любов’ю,
То скажи: чому мені болить?
Чому поруч із тобою я мушу
Свої сльози від усіх ховати.

Ні. Любов не повинна лякати,
Не повинна ламати й душити,
Не повинна змушувати боятись
І дозволу жити благати.

Любов не б’є.
Любов не принижує.
Любов не ламає.
Любов розуміє.

І я більше не буду мовчати.
Я маю право на власне життя.
Маю право піти від страждання,
Маю право обрати себе.

Бий, якщо думаєш, що сильніший,
Та я вже не та, що була.
Ти залишив мені свої рани,
Але не забрав у мене права
Жити.
Відчувати.
Любити.

І колись я погляну на тебе
Без ненависті й без каяття,
Бо ти більше не визначатимеш
Ні мою цінність, ні майбуття.

Я не бажаю тобі помсти,
Не бажаю тобі страждань.
Я бажаю, щоб ти зрозумів:
Жодна людина не створена для ран.

Бо любов — це не страх,
Не покора і не біль.
Любов — це повага,
Це ніжність, це дім.

І якщо доведеться обирати
Між тобою і правом на себе,
Я оберу своє життя —
Свою свободу, своє небо.

Бо любов не б’є.
Вона чує.
Вона береже.
Вона розуміє.