Вірші

Ми грали в піжмурки

І навіть виття біля степу,
тіні приходять і кружляють.
Прожитий морок не зник даремно.
Я щоразу, збираюсь,
Ніяк не дочекаюся ранкової зорі.
І серед усіх своїх ілюзій
так і не зробив перших кроків.
Божевілля — ходити колами
по тонкій кризі,
по шийці пляшки,
з дрібного битого скла.
Я збирав по зернятку
те, що залишилось від долі.
Хочу відновити картину,
ту, якій вже не судилося бути.
Ми грали в піжмурки
давним-давно в забутому
королівстві дитинства,
де світ здавався нам зовсім іншим.
Я спирався на віру в казки,
я ходив з вірою в долю.
Наді мною весело небо
дивилось синьою глибиною.
І я шукав сенси,
вишукував таємниці забутих істин.
Зараз болісно всміхаюсь,
бо був як на долоні...

Лев Крицький

Подобається

#649 в Різне
#70 в Поезія
#222 в Містика/Жахи

У тексті є: темна магія, прокляття, кохання

Відредаговано: 22.04.2026

Додати до бібліотеки

Поскаржитись