Вірші

І знову туман — обличчя гір

І знову туман — обличчя гір.
Дерева древні, листя —
Зеленню вкрито все.
Тишину розвіє вітер,
Несе з собою тепло.
Шелест старих гілок
Потріскує, ніби від вогню.
Далеко, ледве видно,
Майже в прірві
Ховаються духи —
Душі загублених,
Звільнених від муки.
Світ лише здається,
Кожен — страхом загнаний.
Туман дуже густий.
Тіні роздивляються,
То з’являються біля мене,
То відходять, розповідаючи.
Дерева переміщуються —
Бо від погляду сховалися.

Лев Крицький

Подобається

#639 в Різне
#60 в Поезія
#218 в Містика/Жахи

У тексті є: темна магія, прокляття, кохання

Відредаговано: 02.04.2026

Додати до бібліотеки

Поскаржитись