Вірші

20.02.2022

Офірно спускаєм життя на чужі рубежі...
Тисне в скроні одітий лавровий вінок після бою.
І немає тим битвам з собою кінця, і немає межі
Манять, наче зірки, сині далі і звуть за собою

Розтинають повітря натянуті з серця канати,
І звучать вони струнами, як на них опускається дощ
Цю мелодію вже неможливо кудись заховати
Я її розпорошу разом з дощем серед вулиць і площ

Після кожного бою ти мені лікуватимеш рани
Стукіт серця твого - панацея від болю і бід
А вже зранку, після чорно-солодкої кави,
Ти поправиш на мені обладунки як треба, як слід

Любов Чорна

Подобається

#1931 в Різне
#470 в Поезія

У тексті є: вірші, лірика, думки про життя

Відредаговано: 03.03.2023

Додати до бібліотеки

Поскаржитись