Вірші

Ріка

Людина -- начебто ріка,
Десь повноводна, десь -- мілка,
Кружляє, пінить в чорториї,
А вже за хвильку тихо мліє,
Ласкаво, ніжно шелестить,
За мить.

Народжується в джерелі,
Як і людина, із землі,
Загати на шляху долає,
Собою ж землю напуває,
Чекає моря вдалині -
Чи ні?

У деяких важке життя:
Скидають бруд у них, сміття,
І замикають у тунелі.
Ті жевріють у підземеллі,
Питають Бога крізь пітьму:
Чому?

Народжені з льодовику
Теж мають долю нелегку:
По камінцю руйнують гори,
Їх гук, як прояв непокори,
Долинами впродовж століть
Шумить.

Холодні є і бунтівні,
Мілкі, замулені, брудні,
Тож ріки, справді, ніби люди:
В якихось можна потонути,
А інші плинуть між боліт
На схід.

Знайти б глибоку, не плитку,
Чимдуж пірнути б у таку,
Прозорості її радіти,
Торкати прибережні квіти,
Але знайти річок таких
Не зміг.

Подобається

#4358 в Різне
#1107 в Поезія

Відредаговано: 02.12.2025