Подих видихає сталь,
А з очей котяться сльози,
І змії шепчуть молву,
Яка роз'ятрює рани,
Душу наповнену болем,
Сковує туга розлуки,
Серце спустошене часом,
Ніжно плекає шаленство,
Кохання, у життя влетіло,
Болючим вихором з надій,
І так, воно мене змінило,
Вкравши когорту моїх мрій.
Ти, ранив ніжне серце,
Яке довірилось уперше,
Але моя душа це люстерце,
Чисте, вірне, тепле й чесне.
7.11.25 р.