Пробачаю...

Пробачаю...

Чашка чаю, давно остигла,
А я все ще стою на краю,
Хоч до обманів душа вже звикла,
Я її у щастя знов одягну.

Заквітчаю коси я в любисток,
Тай на стан одягну золоту канву...
А життя знову як чистий листок,
А Амур не дарма випустив був стрілу.

Усе минає з плином часу,
І щоб не було, я переживу,
У долі не буває щось не вчасно,
Тай без любові я не помру...

Але коли її б не було,
Я б забула тай усе,
Серце б про неї не чуло,
І залишилось на вік кам'яне.

Вона була, я не оцінила,
Тепла, поваги й доброти,
Я сама усе розбила,
Десь посеред внутрішньої темноти.

Так я щаслива, я люблю,
Але тепер не лише тебе,
Бо любов вона мінлива,
Як не знаєш власної душі.

Бо лише я краще знаю,
Свої улюблені пісні,
І що очі зпросоння протираю,
Закутавшись у думи свої ясні.

Я не боюсь сказати:
"Знаєш, я право маю,
Не любити твої казки,
Але коли сказав: "Я обіцяю!"
Не заберай свої думки,
Так, я не права, у тисячах твоїх причин,
Але я не обираю знову мовчати,
Коли не вмію лазити через тин.
Коли не знаю чого я хочу,
І як правильно прибити цвях,
Коли від проблем втікаю,
Й дивуюсь, чому протікає дах,

Кохання, не просто слово,
За ним стоїть сотня ночей,
Коли я жила зовсім кволо,
Не помічаючи люблячих очей.

Так, тепер я страждаю,
Але і живу, наче вперше у житті,
Так, я все ще кохаю,
Але більше не літаю на чужій мітлі.

На все свою думку маю,
І знаю чого хочу у вічному бутті,
За минуле себе пробачаю,
Й далі крокую у зручному взутті...

23.10.20 - 17.11.20 р. Б. 
#Карантинне
#РукописиНеГорять