Чомусь не можу подолати одну річ:
Серед тривог, усіх щоденних протиріч
Минулих споминів частішає навала
Та так, що й душу ностальгія розхитала.
Невже із віком це-таки турбує всіх,
Бо не від всього тільки маємо ми втіх.
Та є таке, що біллю розриває душу,
Що навіть сльози витирати гіркі мушу.
Мабуть, це совісті моєї власний суд:
Мої душа і серце тільки свідки тут.
У звіті сам перед собою з кожним словом
Наче очищуюсь, щоб стати перед Богом.
Відредаговано: 11.02.2026