Тихо ніччю пішла осінь до тогоріччя.
Залишила зимі хризантеми в дарунок.
А яке ж нам зима всім покаже обличчя
І який у цей раз її буде цілунок.
У хмурий ранок, вітер листя розкидає.
А небо непривітне, сіре й безпросвітне.
В свої права зима, мабуть, не поспішає.
І прагнення до цього навіть не помітне.
Щемить, коли втрачаємо назавжди знову.
Нове для сприйняття поки само притреться.
Та може ж принесе якусь подію нову,
І щось сприятливе нарешті обернеться.
Останнім часом про хороше вже й забули.
Як хочеться дожити якось й дочекатись,
Щоб і надію й впевненість в собі відчули,
Майбутнього для покоління не жахались.
Відредаговано: 22.12.2025