Ти бачиш пізні сльози осені на склу.
Таке і на душі зараз моїй твориться,
Бо стрімголов з дощем у чорну впала млу,
Де серце починає з завмиранням биться.
У безнадійності не роздивився все.
У розпачі не бачили нічого очі.
А осінь накотила тихо-тихо зле.
І не помітив, навіть, як у млу цю вскочив.
А дощ ще більше й більше після ранку ллє.
І не дає душі моїй від мли відбитись,
Бо зараз осінь все чомусь мені псує.
Та я не можу зараз з цим усім змиритись.
Відредаговано: 09.12.2025