Неможливо звільнитись від орків триклятих без бою,
Бо не хочуть вони зректися від наших чудових країв.
Скільки сльозу проллється від жалю отут під вербою,
Де кохались, зустрічаючи разом із чужин журавлів.
Небо плаче з дівчиною разом з нестерпного болю,
Бо немає коханого поблизу і сама другий рік.
Хто вирішує їх у любові щасливої долю,
І коли вже до хати повернеться знов її чоловік?
Треба вірити, дівчина, буде край та перемога.
І повернеться милий до рідних йому блакитних очей.
Ти частіше з благанням звертайся в молитвах до Бога,
Щоб наблизив повернення знову мирних і днів, і ночей.