І день, і ніч бої тривають
Без відпочинку і без сну.
Скільки людей від бомб страждають
В цю кровожерливу війну.
Росія нехтує життями, Втягнувши в бійню свій народ:
Як ті зомбовані, без тями,
Як вівці та слухняний скот.
За двісті тисяч вже полеглих,
Але все одно пруть і пруть.
Багато без мізків підлеглих,
Яких ще в військо заберуть.
Невже ж не бачить їх країна,
Що скоро зникне у трубу?
І там не найдеться людина,
Яка зупинить цю ганьбу?
Невже ж від страху всі посліпли
І всі, без винятку, глухі?
Так жити, мабуть, просто звикли
Ще від часів, що від сохи.
А ми не можемо так жити.
Цим відрізняємось від вас.
Ми звикли жити та радіти.
А ви прийшли вбивати нас.