Серпневий дощ, у день аж потемніло.
Гримить вгорі та рясний дощик ллє.
Гуркоче так, що і не зрозуміло
Чи то гармати, чи гроза так б'є.
Що ж ти, війна, із нами наробила,
Що нас лякає кожний зайвий звук.
Ти у людей вже звичку породила
Реагувати на найменший стук.
А дощик ллє, розмиє всі дороги.
Окопи будуть повні від води.
Від техніки не буде вже підмоги.
Розмиє всі пророблені ходи.
А осінь зовсім вже не за горами.
Підводить нас родючий чорнозем.
Зруйновані стоять і божі храми.
Але ми віру нашу збережем.