2. Лицар ч. 1

Сидячи біля багаття, тінь огорнута старим і місцями вкритим дірками плащем, заворожено спостерігала за танцем вогню.

Вона вдивлялася у вогонь, наче намагаючись щось у ньому побачити, але він лише трясся від вітру, поки охоплені ним гілки чорніли, тріскалися та ставали білосніжним попелом. Час від часу фігура у шкіряному плащі, схилялася ближче до полум'я, світло якого відображалося золотом в чорних очах. Вона підкидала чергову купку гілок, підживлюючи вогонь, допомагаючи вистояти перед холодом та тінями дерев, що тягнули звідусіль свої темні покручені кінцівки. Якщо полум'я згасне - темрява поглине усе довкола, але вона прагнула його не допустити, годуючи вогонь, аби натомість він відгородив її від жахів, що ховаються у пітьмі, дивляться зі своєї оселі.

Спершись об стовбур дерева, тінь робить ковток зігрітого вогнем повітря змішаного з димом та гірким ароматом полину. Погляд сяє радісним блиском, а очі дивляться прямісінько в нічне небо, витріщаються на його володаря та його отара. Це була прекрасна картина, що заспокоювала серце.

– Темрява та світло - незмінні супутники одне одного, - абсолютно спокійно мовляє ніжний голос, перш ніж його власниця виходить на світло, неподалік від багаття.

Світло від вогню вкривало лице дівчини, дозволяючи його гарненько розгледіти. Русяве волосся зібране у коротку косу, що спадала з плеча. Білосніжна шкіра та темно-синій колір очей, глибокий, немов океан. А темно-зелений плащ до самісінької землі з вкритим пилом подолом. Неслухняне волосся стирчало своїми пасмами в усіх можливих напрямках, вона встала на одне коліно, звертаючи свій погляд на незнайомця біля дерева.

– Пані, хіба вам не страшно перебувати зовсім одній вночі? - питає, ховаючи руки під потертою накидкою. - цей ліс повний хижих звірів. Не боїтесь стати їхньою здобиччю?

Дівчина хитро посміхнулася:

– Те саме я можу сказати й вам, - сині очі з цікавістю розглядали особу поруч. - я мандрівниця, яка просто йде туди - куди кличе серце. - вона посміхнулася, піднявши погляд на яскравий місяць, який майже повністю був захований хмарами. 

На одну людську душу в лісі стало більше не тішило людину під деревом, до того додалися непотрібні роздуми, що порушували духовний спокій.

– Моє ім'я Ріна, - вмостившись зручніше біля вогнища, дівчина простягнула руки до його тепла. 

– Драко, - легким рухом пов'язку було знято. Погляду Ріни предстало обличчя чоловіка. 

Худе з гладенькою шкірою, а від нижньої губи й майже до підборіддя простягалася тонка лінія шраму. Дівчина оглядала незнайомця, а сам Драко заплющив очі та втомлено зітхнув. Недосипання давалося взнаки, але у людини його праці сон - це щастя, на яке інколи не вистачає часу.

– Пане Драко, а що вас привело сюди? - зацікавлено питає Ріна, дивлячись на чоловіка, повіки якого були ледь відкритими.

– Доручення Золотої церкви, - хриплим голосом відповідає на питання чоловік.

Золота церква - одна з найвідоміших організацій на континенті Єруме. Кожен з шести континентів світу мав свою впливову організацію, що несла за собою найрізноманітнішу слову. Лідери Золотої церкви несли за собою волю свого сонячного бога, пропонуючи іншим союз, та вогняний меч для тих, хто не пішов вслід палким промовам єпископів. 
– Якась брудна справа? - дівчина не ховає хитрої посмішки, що розтяглася на її лиці. 
Чоловік поглянув на дівчину своїми чорними, які здавалися зовсім не живими, й стомлено потягнувся за чергою гілкою аби підтримати вогонь в належному стані. Похмуро спостерігаючи за тим, як чорніє гілля, поглинене невблаганним вогнем. 
– Інших справ не буває, дівчинко, - світло вогню відображається на поверхні чорних очей, а пальці чоловіка прослизають через края капюшона, торкаючись гладенької поверхні бусин, з яких складалося намисто на його шиї. - Навіть таке світле місце як храм сонця має безліч темних плям, - долоня поповзла вгору, заравляючи неслухняні чорні пасма назад. 
Дівчина спостерігала за діями Драко, та швидко відірвела свій погляд. Долоні притискалися до власної накидки, стискаючи пальцями тканину.
– Вибач, з мене співрозмовник такий собі, - губи чоловіка розтягнулися в слабкій усмішці на тлі його сіро-блідої шкіри. - Але я люблю слухати. Тож якщо ти знаєш які-небудь цікаві історії, то я з радістю тебе послухаю.
Слова чоловіка привернули увагу Ріни, запаливши вогник цікавості в очах. 
– Я можу розповісти легенду про Блакитну танцівницю, - посміхаюсь, дівчина встала з землі, скинувши з плечей сіру накидку і здійнчла долоні вгору - туди де світив місяць. -, а потім плавно розвела руки в сторони. 
Чоловік спостерігав за її рухами, затамувавши подих, коли синьоока встала на одну ногу та обернулася, швидко змінюючи положення рук вниз.
– Кажуть, за часів, коли світ був сповнений темряви, і до того як Вуаль огорнула землі, - плечі та кисті різко згиналися, а п'яти швидко мінялися місцями. - Самотня жінка, забута всіма довкола, бажала вкоротити собі віку, тому вирушила задля цього до найвищої гори, - легка тканина сукні нагадувала темний океан, вкритий хвилями від кожного руху, на поверхні якого відображалися золоті відблиски вогню. - Та перш ніж, опинитися біля самісінького краю, вона склала танець, вкладаючи у нього увесь свій біль, - вигнувшись Ріна стрибнула над вогнем, натягнувши яскраву посмішку, вона приземлилася поруч з чоловіком. - І саме тоді моторошну ніч було осяяно світлом Місяця, а його світло пролилося на бідолашну, ховаючи її у свій холодний саван й даруючи мить щирої радості, - дівчина нахилилася до Драко, який ні на мить не відвів погляду від даного дійства, тихо прошепотіла: - відтоді місяць охрестили провідником у бескрайній темряві, а в повню влаштовують танці вшановуючи танцівницю, що стала богинею.

Ковтаючи кожне слово, чоловік мимоволі помічав, з якою радістю Ріна розповідала легенду. Як горіли від радості її очі у танці. Але крім цього він помітив пляму на шиї дівчини ззаду, захований за волоссям.