Заключення

Лесь повільно гуляючи по Андріївському  Узвозу, зупинився під залізним котом. Той непорушно стояв на своєму шпилі, зазвичай вигнувши спинку. Виглядало звірятко втомленим, бо йому довелося цілу ніч ганяти, розвідуючи, чи не слідкують за ними небезпечні вартові.

За ці три дні, що містичні істоти проживали у квартирі хлопця, Лесь спостерігав за ними, намагаючись робити це не помітно.

Даміана своєю вродою засліпила молодого киянина. Хлопець, не здатен був не зізнатися самому собі, що десь розумів загиблого демона. Краса юної відьми могла звести з розуму, змусити забути про все, навіть про власні принципи. Таку як вона, здається, дійсно легше вбити, аніж віддати іншому.

Проте, варто лише було перевести погляд на Еміля, як ставало зрозумілим, що з таким суперником, як цей перевертень, краще не зв’язуватися.  Як вірний вовк, Еміль не відходив від Даміани. Іноді юнак спостерігав, як у подобі тварини, чоловік клав голову на коліна коханій, а та перебирала тонкими пальцями його густу, жорстку шерсть.

Одного разу, Еміль розпсихувався та перебив кілька тарілок на кухні. Зробив це з невідомої причини, про яку Лесь так і не дізнався. Чоловіка тоді заспокоїла Даміана. Обійнявшись, вони стояли посеред кухні, під ногами валялися уламки битого посуду. Перевертень потім вибачався перед господарем за збитки…

Хлопець пробачив. Моменти, коли закохані тримали один одного в обіймах, змушували у черговий раз, задуматися над тим, яким має виглядати справжнє кохання… Ці двоє щасливі від того, що лишалися разом. Їм не потрібно нічого доводити, про щось жалкувати, тому що вони являлися єдиним цілим.

Сьогодні на світанку, юнак випроводив своїх нових знайомих. Вони приготувалися до втечі, і вірили, що у них все вийде. Лесь знав, що вийде, тому що закохані разом, отже здатні витримати будь-які випробування.

Після цього, хлопець заснув, а прокинувшись, у першу чергу зателефонував своїй дівчині. Точніше колишній коханій, з якою юнак рішуче розійшовся, з тим, щоб більше не бачитися. Між ними немає і ніколи не було довіри та вірності… отже і сенсу немає. Незважаючи на те, що у душі зараз відчувалася біль, він знав, що вчинив правильно.

На прощання, Еміль та Даміана подарували хлопцеві золотий медальйон на такому ж золотому ланцюжку. Подарунок  не був чарівним, вони просто побажали надіти це на шию тій, кого Лесь назавжди зможе назвати своєю. До того ж, пообіцяли колись подати звістку про себе, і юнак серцем відчував, що ця звістка буде скоро. Новина про те, що у закоханих усе добре, і їм більше нічого не загрожує.

Хлопець підняв голову та подивився на залізного кота. Цікаво, у нього самого пара є?

- Вибачте, не підкажете…

Хлопець аж кинувся від несподіванки. Перед ним стояла дівчина… просто дівчина, яких дуже багато в Києві. Струнка, середнього зросту, миловидна, із довгою косою, великими зеленими очима.  Вона усміхалася хлопцеві настільки чарівно, що неможливо було не усміхнутися у відповідь. Що Лесь і зробив, продемонструвавши усю свою харизму.

- Не підкажете як пройти до Пейзажної Алеї? - запитала вона, і чомусь Лесю здалося, що незнайомка прекрасно знає, як туди пройти. Адже це зовсім поруч.

- Не підкажу, - промовив він, - а от провести та показати - запросто.

- Згодна, - кивнула дівчина, - мене Олею звуть.

- Лесь, - хлопець подав дівчині руку для знайомства. У дівчини була така тендітна та тепла долоня, що хотілося обхопити та не відпускати. Тримати, хоч усе життя…

Коли вони вже йшли, Лесь ненароком обернувся і побачив, як залізний кіт підморгнув йому та злегка махнув хвостом із ліхтарем на кінці.

«Хитрюга - подумав Лесь, - точно, щось знає. Мені ж лишається лише сподіватися, що цього разу, я не помиляюся».

Коли Оля взяла його під руку, і молоді люди йшли поряд, притулившись один до одного, Лесь зрозумів, що не помиляється. Звісно, час покаже, як воно буде далі, проте початок між ними вже є.

Молодий чоловік знав, що основою справжніх почуттів має виступати вірність. І не має значення, звичайний ти смертний чи містична істота. Кохання робить дива, якщо воно справжнє. І він покаже себе гідним цього дива, поряд з цією красунею із смарагдовими очима, що так довірливо йшла поряд із ним.