Розділ 4

- Ми тоді втекли, - промовила Даміана, підходячи до вікна та дивлячись на нічний Київ.

Її тонка постать наче сяяла, і чоловіки не зводили очей з юної відьми, відкрито милуючись нею.

- Я пропонував Даміані видати мене, - зізнався Еміль, - вбивство звершив я. І тільки мені належало бути покараним.

- Але вона не погодилася, - уточнив Лесь.

- І не погоджуся, - тут же додала дівчина, не обертаючись.

Лесь, вийшов з кімнати, через хвилину повернувся. Підійшовши до гості, простягнув їй брошку. Та із вдячністю прийняла.

- Дякую. Прикраса  не просто чарівна.  Це подарунок від сестри, - тихо промовила вона.

- І де твоя сестра? - запитав хлопець.

- Спалили, - відповіла Даміана, - ще у п’ятнадцятому сторіччі.

- Що ви збираєтеся робити? - запитав Лесь, переводячи погляд на перевертня, що задумливо продовжував сидіти у кріслі.

- Прагнемо покинути Київ, повернутися до лісу, де я виріс, - відповів перевертень, - але для цього потрібно зачекати ще три дні. Буде новолуння, і сила перетворення не діятиме. Завдяки магії Даміани, зможемо покинути місто вдень. Допоки лишатимемося у Будинку Барона.

- Якщо вас вистежать? -  спитав хлопець.

- Будемо сподіватися, що цього не станеться, - відповіла відьма, - до нашого щастя лишилося три дні… невже повороти долі можуть бути настільки жорстокими?

У цей момент, почулося нещадне дряпання у вхідні двері. Всі троє здригнулися та переглянулися. Дряпання доповнилося нявканням, у якому дзвеніла сталь.

- Кіт! - вигукнула Даміана.

- Лишається питання, чи він сам… - почав Еміль та не договорив. Метнувся до коханої, заслонив її собою, приймаючи захисну позицію.

- Відкриєш? - спитав він, звертаючись до Леся. 

Той кивнув та пішов до дверей, сподіваючись, що нові знайомі не помітили, що у юнака руки тремтять від страху. Та відступати нікуди, вже вляпався…

Підійшовши до дверей, рішуче відкрив їх, автоматично відскочивши назад. У квартиру влетів залізний кіт та кинувся до кімнати, де знаходилися Еміль та Даміана. Гість так нещадно махав хвостом, що здавалося, ліхтар відлетить та розіб’ється.

- Вони зрозуміли, що ми переховуємося у Домі Барона, - з відчаєм промовила Даміана. Незважаючи на витримку, вона  розгубилася та злякалася. У зелених очах з’явилися сльози відчаю.

Еміль  пригорнув дівчину до себе, турботливо обхоплюючи руками.

- Ми не зможемо повернутися, - хлипала відьма, - де ми сховаємося? Якщо вони нас знайдуть, моя магія, вже не допоможе. Пробач, Еміль! Я не виконала обіцянку врятувати нас… врятувати тебе.

Перевертень нічого не говорив у відповідь, гладив сильною долонею розкішне волосся юної коханої. Вона зараз виглядала безпорадною, а він готовим стояти за неї до кінця. І якщо до цього, Лесь міг не вірити у щире кохання, то зараз повірив. Виходить, це йому не пощастило...

- Не рюмсайте, - холодно і рішуче промовив хлопець. Схилився, щоб погладити залізного кота, який задоволено вигнув спинку, - щось придумаємо. Наступні три дні вас точно не знайдуть.

Перевертень та відьма подивилися на нього з надією. Вони не вірили, що їм готовий допомогти смертний. Звичайні люди боялися таких як вони, та й узагалі звикли думати лише про себе.

Еміль поклав руку на плече Лесю та відвів його в сторону. Обидва відчували стурбований погляд Даміани, що дивилася їм у слід, але не втручалася. Юнак, зрозумів, що у цій парі вже давно було вирішено, хто головний. Принаймні, у неспокійні моменти.

- Поговоримо, як справжні чоловіки, - сказав перевертень, - що скажеш, шмаркач…тобто Лесь?

- Я тільки за, - кивнув хлопець.

- Отже ти готовий нам допомогти? Переховати у своїй квартирі? Але якщо нас знайдуть…

- Не думаю, що вартові здогадаються шукати вас по домівкам звичайних людей. Вони уявити не здатні, що знайдеться хтось настільки божевільний, щоб провести три доби з вовкулаком та відьмою під одним дахом. Але такий божевільний є.

- Чому? - напряму спитав Еміль, - у людей завжди мається власний інтерес.

- Мене вразила твоя вірність, - тихо відповів Лесь, - справжня вовча вірність. Та її готовність довіряти тобі у всьому. Серед людських пар я подібного не зустрічав, чи може це мені так випадало...

В очах Еміля запалахкотіли вогники ніжності, перш ніж він відповів:

- Вірним потрібно бути тільки заради тієї, яка цього варта. Заради Даміани я ладен пожертвувати життям, тому що знаю: ця жертва не буде даремною.

Лесь кивнув, погоджуючись. Справді, навіщо бути вірним тій, хто цього не цінує… дивно, що він тільки зараз це зрозумів.