Розділ 3

У кожному світі існують свої закони. Не має великого значення, проживають там смертні чи містичні істоти, але є правила, від яких не можна відходити.

Даміана ще будучи юною відьмою, знала, що має належати одному з демонів, який займав найвищу посаду, керуючи різною нечистю. Не дивно, що він обрав Даміану, оскільки вона була однією з найвродливіших відьом. Обрав, щоб розпоряджатися її долею. Проте сама доля розпорядилася інакше…

Дівчина не очікувала, що кохання здатне нагрянути настільки раптово, але так і сталося. Варто було лише побачити Еміля, коли той повернувся з полювання… Дівчину вразило те, що чоловік, перетворюючись, починав вити, наче від болю та горя. Здається, шкодував тих, кого довелося вполювати та вбити.

Для того, щоб спалахнуло справжнє кохання, достатньо лише маленької іскри. І вона сталася між відьмою та вовкулаком. З того моменту, вони переступили через закони Потайсвіту, та почали жити за власними.

Приховати почуття один до одного не вдалося. Всі знали, що Даміана належала іншому, і готові були зробити все, щоб дівчина опинилася в обіймах найвпливовішого нечистого.

Від демона спочатку були попередження. Одного разу, Еміль, повертаючись з полювання, зламав лапу, потрапивши у пастку. Коли він пришкутильгав до коханої, та зрозуміла, у чому справа. Заліковувала травму магією, і сльози котилися з її великих очей.

На відміну від дівчини, чоловік не боявся, і, вже точно, здаватися не збирався. Зустрівшись із суперником, також висунув попередження… Не домовившись, чоловіки розійшлися, люті один на одного.

Той вечір Даміана запам’ятає назавжди. Еміль перебував на полюванні, молода відьма знаходилася сама, займаючись повсякденними справами. У неї з голови не йшла думка про те, щоб ще раз поговорити з ненависним нареченим, добитися того, щоб він відпустив її. Проте не було на це особливої надії, тому що подібна розмова тривала вже не раз, і ні до чого не приводила.

Ненароком впустила глиняну чашку, схилилася зібрати черепки. І коли піднялася, побачила, що навпроти, на відстані двох кроків,  стоїть він…

Даміана злякалася та впустила уламки з рук. Демон підійшов до відьми, обійняв за тонку талію, владно притискаючи до себе. Дівчина спробувала звільнитися, але той тримав міцно. Притягнув до себе юне обличчя, з ніжністю поцілував.

- Іларіоне, не треба, - тихо промовила Даміана, -  благаю…я вже все вирішила.

- Невже ти думаєш, що я дозволю якомусь вовчиську заволодіти тобою? - промовив демон, - ти призначена мені, і цього не змінити.

- Я не належу тобі, - твердо промовила дівчина, - завжди поважала закони нашого світу, але не цього разу. Якщо я не належатиму Емілю, то нікому…

Вона запнулася, коли відчула холодний дотик до свого боку. Опустивши погляд, побачила, як до її тіла притискувалося блискуче лезо гострого ножа. Один невірний рух, і зброя встромиться у плоть…

- Це ти вірно сказала, - холодно парував Іларіон, - мені не подобаються твої уникання. Тому обирай: або прямо зараз ти погоджуєшся стати моєю назавжди, або помреш. І не дістанешся нікому.

Даміана не вагалася. У її зелених очах зовсім не відобразився страх, на прекрасному обличчі промайнула рішучість та готовність прийняти власну долю.

- Обираю друге, - сказала вона, - тому що життя без нього-не життя.

На блідому обличчі Іларіона промайнула презирлива посмішка. Вона ж стала останньою емоцією у його житті…

Наче нізвідки на нього кинувся вовк, який не тямив себе від люті та агрессії. Збив супротивника з ніг, накинувся на нього…почувся хруст кісток та плоті…

- Еміль, не роби цього! - тільки і встигла крикнути відьма, з жахом дивлячись на те, як по підлозі розповзається величезна кривава пляма.

Вовкулака підняв до коханої закривавлену морду, на іклах звисали шматки розірваної плоті. Зла урочистість палахкотіла в очах звіра. Із вбитим вони були ворогами, претендували на одну красуню… І ось тепер вона дістанеться переможцю, тому, хто кинувся її захищати. Не побоявшись, заради неї, порушити закон Потайсвіту.

Перетворившись, Еміль підійшов до коханої, взяв її за руку, преклонив коліна. Відьма зрозуміла, що він чекає рішення від неї. Який би вирок Даміана не винесла, перевертень був готовий його прийняти.

Даміана підняла та  обняла свого рятівника, поклала голову йому на плече. Віднині у них одна доля, навіки одна дорога… З’єднані одночасно даром кохання та прокляттям обставин…