Розділ 2

Минув тиждень з тих дивних подій, і Лесь почав потроху це забувати. До того ж, на роботі припало багато справ. Хлопець навчався на заочній формі, тому устигав ще підробляти продавцем-консультантом у магазині спортивних товарів. Зараз, коли почалися літні канікули, він мав змогу працювати повноцінний робочий день, що тривав дванадцять годин. У такі моменти, у хлопчака життя ділилося на «три через три».

Сьогодні, він відпрацював останній день зміни. Ледве тримаючись на ногах, повільно йшов додому. Перехожих не зустрічалося, погода видалася не дуже літньою. Небо застилали хмари, за якими регулярно ховався повний місяць.

Незважаючи на те, що картина довкола вималювалася досить моторошна, юнакові не було страшно. Він думав тільки про одне: дійти додому, прийняти душ, завалитися у ліжко та спати до самого білого дня. Завтра вже придумає, чим зайнятися…

Раптом, хлопець почув шурхіт недалеко  від себе. Наче, якась лісова тварина знаходилася неподалік. Але я ж яка тварина може тут бути? Хіба що кішка або собака. Проте, від цих невеликих істот не може бути стільки шуму.

Лесь пішов швидше, намагаючись не думати про погане. Коли шурхіт став ближчий, припустився бігти, не дивлячись під ноги. Місяць сховався, ліхтарі вбого освітлювали місцевість.

Відчуваючи за собою тверду та впевнену ходу, хлопець, спробував ще прискоритися. Але у певний момент, спіткнувся об камінь та впав, боляче забившись.

На нього впала широка тінь, яка наче прибила юнака до землі. Хотів скочити на ноги, але не зумів. От і все! Загине від ножа розбишаки!

Хлопець продовжував лежати, закривши голову руками, наче сподівався, що якщо не бачить лиха, то воно не зачепить.

- Так. Вона казала, що ти боягуз, - почувся над хлопцем, глибокий та низький голос.

- Це хто боягуз? - обурився Лесь, піднімаючи голову та дивлячись на того, хто змусив його обніматися з асфальтом.

Прямо над ним стояв високий чоловік, міцний та дужий. Широкі плечі, сильні руки додавали його постаті неабияку переконливість. Чорне густе волосся, мужні риси обличчя та темні очі гармонійно доповнювали образ  чоловічої краси.

- Ви хто такий? - запитав Лесь, - чого переслідуєте? Налякали, ще й боягузом називаєте.

- Поверни брошку, - коротко промовив незнайомець, і його очі блиснули червоним вогнем, що моторошно виглядало у темряві.

Хлопець усе зрозумів, і йому знову стало страшно. Він вже майже забув про ту брошку, а от як вийшло…

- Поверну, але трохи пізніше, - почав хлопець, - вона в мене вдома. Я ж не знав, що ви побажаєте забрати цяцьку  так швидко.

Він не договорив, коли чоловік вчепився у його комір, підняв на ноги,  та штовхнув уперед.

- Ходімо до тебе додому. Тільки без сюрпризів.

- Облиште мене! - розізлився хлопець, - поліцію покличу!

- Нікого ти не покличеш, - хижо посміхнувся чоловік. Блиснули білі зуби, що дуже нагадували ікла, - робимо так, приятелю: йдемо до тебе, віддаєш мені брошку. Потім я зникаю, а ти тримаєш рота на замку щодо побаченого. Згода?

- Згода,  - відповів хлопець, зрозумівши, що інакше не вийде. З іншого боку, поверне він ту дрібноту, та, можливо, здихається незваних гостей. І треба ж було йому тоді йти за тим залізним котом.

Але вони не встигли зробити і двох кроків, як повний місяць з’явився на небі в усій красі. У той же момент, Лесь відчув, як рука, що тримала за комір, затремтіла. Потім, чоловік відпустив хлопця та зігнувся, наче від сильного болю. Закричав, і тут же крик почав змішуватися із виттям…

Хлопець відступив на крок, із жахом дивлячись на страшну картину. Чоловік, з останніх сил підняв голову, очі палали вогнем, волосся закривало обличчя.

- Тікай! - прохрипів він, звертаючись до юнака.

Парубок розвернувся, але не встиг пробігти і кількох метрів, як тут же перед ним вистрибнув здоровезний вовк. Лесь відступив назад, і тварина приготувалася до нового стрибка. Ще одна мить, і тварина повалить жертву на землю та вчепиться гострими іклами у горло, шматуючи беззахисну плоть.

- Еміль! Не треба! - почувся неподалік жіночий голос.

Вовкулака трохи стримав себе, проте було помітно, наскільки йому важко. Лесь відступив на крок, і цей рух розлютив тварину, яка загарчала. У червоних очах читався вирок разом із внутрішньою боротьбою. І від цієї боротьби залежало життя молодого хлопця.

Чиясь біла, тендітна рука торкнулася шерсті вовка, пройшлася до спині. Зловісна істота, повернула голову до несподіваної гості. Дівчина у білій сукні, присіла навпочіпки перед перевертнем, обняла його, притискуючи до себе. Той заскиглив, наче жаліючись на те, що наразі відбувалося.

- Тихо, мій любий, - прошепотіла красуня, - біль минає! Відпускає тебе! Болю більше немає. Усе добре. Біль минає.

Все це вона шепотіла, гладячи голову тварини. Лесь не зводив з цієї картини очей. Більше не відчував страху, на зміну цьому почуттю прийшов жаль.

Місяць зайшов за обрій, сховавшись від очей. Перетворення знову почалося, але незнайомка не розмикала рук, доки у її обіймах не з’явився чоловік. Повільно, взявшись за руки, вони піднялися, не зводячи один з одного палких поглядів.