Розділ 1

Більше за все, Лесь полюбляв прогулянки вечірнім Києвом. Коли на вулицях майже нікого немає, місто починає потроху затихати та готуватися до сну. Можна пройтися, помилуватися ліхтарями та величними будівлями старого району. Це завжди піднімало юнакові настрій.

Сьогодні настрій був особливо поганим. Хлопцеві зрадила його кохана, до того ж, зробила це не вперше. Одного разу він її пробачив,  молоді люди вирішили почати все спочатку. І от знову за рибу гроші… Застав любу дівчину у ліжку, коли не заплановано прийшов до неї додому… У  ліжку вона була не сама, а зі своїм одногрупником. Лесь навіть не мав змоги викинути їх з квартири, тому що, це було не його житло. Пішов сам…

Хлопець бажав поставити крапку. Але два дні тому, зрадлива краля зателефонувала та попросила пробачення. Так було і минулого разу. Різниця лише у тому, що тоді хлопець пробачив їй одразу, на цей раз, попросив деякий час на роздуми.

Гідність кричала про те, що він має викреслити колишню із життя назавжди. Але що вдіяти з проклятим серцем, що так прагне любити?

Задумавшись, парубок вийшов на Андріївський Узвіз. У цей же час, стало майже повністю темно. Щось він сьогодні загулявся…

Лесь вирішив спуститися з Узвізу та звідти піти додому. Стало трохи моторошно від думки, що зараз знаходиться  на самоті в одному з наймістичніших місць Києва. Не те щоб, юнак сильно вірив у потойбіччя, проте…

Пройшов трохи вниз, і зупинився біля того місця, де колись був ресторан, що закрили ще у 2004 році. Це місце подобалося тим, що над дверима, тримаючись за залізний прут, вигинав спинку кіт, також зроблений з металу. На хвості причеплений ліхтар, який саме зараз освітлював частину шляху.

Цей металевий хвостатий, чимось приваблював Леся. Якось хитро він виглядав, наче щось знав наперед.

«Ти б точно на попався на вудку зрадливій коханій», - подумав хлопець, перш ніж піти далі.

Коли вже відійшов на кілька метрів, обернувся. І закляк на одному місці. На якийсь момент здалося, що те, що він бачить, йому сниться.

Кіт зістрибнув зі свого насидженого місця. Без щонайменшого звуку, опустився на землю на лапки, граціозне потягнувся. Блимнули жовті очі, але тут же згасли. Кіт упевнено побіг у протилежну, від хлопця, сторону, ліхтар освічував хвостатому дорогу.

«Навіщо? Хіба коти не повинні бачити у темряві»? - подумав Лесь.

Розказати комусь, ніхто ж не повірить! Та й він сам сумнівався, що побачене ним, являється правдою. Невже він так засмутився через кохану, що почав божеволіти? Є тільки один спосіб це з’ясувати.

Хлопець упевнено, тримаючись у тіні, пішов за котом. Залізний мандрівник, поводився досить необережно, розмахуючи хвостом з ліхтарем на кінці. Скоріше за все, це була його не перша прогулянка, і він ніяк не міг уявити, що хтось буде його переслідувати. Та й сам Лесь не представляв подібної пригоди.

Разом вони опинилися у районі Золотих Воріт. Хлопець прекрасно знав цю місцевість, і анітрохи не здивувався, коли кіт підбіг до Будинку Барона, який ще величали Притулком Лицаря.

Кіт підбіг до дверей старовинної будівлі, які одразу відчинилися перед ним. Залізне звірятко безцеремонно забігло усередину, і двері тут же зачинилися за ним. І коли Лесь підійшов до них та спробував штовхнути, вони узагалі не піддалися. Юнак розгубився: що йому робити, і навіщо він сюди прийшов?

Коли десь зверху почулося виття вовка, хлопця аж затіпало. Досить! Він має бігти звідси якомога швидше та якнайдалі. Що узагалі робить у центрі Києва посеред ночі?

Проте, сьогодні видалася така ніч, коли хлопцеві довелося побачити більше ніж він хотів. У темному небі, промайнув… силует жінки, верхи на мітлі. Вона плавно приземлилася на балкон, що знаходився майже під дахом будинку. Мить, і вона щезла у невидимому проході.

Лесь не знав, що йому думати. Геть збитий з пантелику, паралізований страхом, а ще більше цікавістю, роздумував, як  вчинити надалі. Хоча у будь-якому разі необхідно йти звідси. Чи варто комусь розповідати про те, що бачив? Чи повірять? Та він і сам собі не вірив, навіть побачивши на власні очі.

Аж тут під ногами почулося нявчання та холодний дотик до ноги хлопця. Наче об нього… ластилося залізо. Опустивши голову, Лесь побачив, що біля нього треться той самий залізний кіт, вимагаючи уваги. Погано віддаючи звіт, що робить, хлопець опустився навпочіпки та погладив кота по спині. Так дивно було торкатися заліза… але юнак почув муркотіння, отже кіт лишався задоволеним.

Потім, юнак піднявся, випростався, подивився перед собою…

Перед Лесем, стояла струнка, висока жінка, у вузькій, довгій  сукні. Її вродливе обличчя спотворилося від гніву та хвилювання, великі зелені очі палахкотіли попередженням та небезпекою.

- Що ти бачив, шмаркач? - прошипіла вона. У тонких пальцях блимнув кинджал, і хлопець зрозумів, що може не дожити до світанку.

Лесь відступив на крок. Дивно, що він злякався дівчини, але щось підказувало йому: перед ним не звичайна жінка. Яка звичайна жінка буде літати, сидячи верхи на мітлі?

- Не вбивайте, - промовив він, розгублено дивлячись на ту, що стояла навпроти.

- Що ти тут робиш? Що саме бачив? - голос жінки звучав страшно, проте рука, що стискувала ніж, не ворухнулася.