Минали дні, і їхня дружба ставала ще теплішою. Він уже не просто дивився на морських свинок — він ніби був частиною їхньої маленької компанії. Коли моя сестра відкривала клітку, свинки весело вибігали погуляти, а він одразу укладався поруч, акуратно, щоб нікого не зачепити.
Іноді вони підбігали до нього, торкалися носиками його мордочки, а він тихо зітхав від задоволення. У такі моменти квартира наповнювалася сміхом, теплом і відчуттям, що ми всі — одна велика сім’я.
Ввечері, коли всі втомлювалися, свинки засинали у своїй домівці, сестра ніжно накривала їх ковдрочкою, а він лягав біля клітки, наче нічний охоронець, що стереже маленьке королівство. Його очі повільно заплющувались, а дихання ставало рівним і спокійним.
І тоді я завжди думала:яке це щастя — мати такого вірного, доброго друга, який вміє любити тихо, ніжно і по-справжньому.