Коли ми приїхали в село, мій песик одразу ожив. Він вискочив з машини й почав бігати по подвір’ю, ніби відкрив для себе новий казковий світ. Там було стільки запахів, стільки простору й цікавих місць, що він навіть не знав, куди бігти першим.
Він бігав по траві, заглядав у город, заглядав у кожен куточок, а коли побачив курей — здивувався так, що навіть перестав гавкати, просто стояв і дивився. У селі йому було дуже добре: свіже повітря, простір і свобода. Але при цьому він завжди повертався до мене, ніби перевіряв: “Ти тут? Я поруч”.
Увечері він так втомився від вражень, що тихенько ліг біля мене, поклав голову на лапки й заснув. І я зрозуміла — це був для нього справжній щасливий день.