Вірний друг

У дощову та вітряну погоду
Сидів тихенько на узбіччі пес.
І хоч отримав повністю свободу,
Чекав він допомоги із небес.

Весь мокрий, звісно що холодний,
Чекав свого господаря три дні.
Та хоч давно був вже голодний,
Продовжував сидіть на самоті.

Він вірив - друг його не кинув,
Не залишИв його вмирати там.
Але, нажаль, не сталось дива,
Зостався пес у світі сам на сам.

А що господар? Той у себе вдома,
В теплі спокійно пив гарячий чай.
Йому було ні крапельки не шкода
Везти вірного друга в інший край.

Набрид йому собака, весь час поруч.
Ходив по сліду, щоб охоронять.
Та іноді тікав гулять із двору,
Щоб трохи свої лапи розім'ять.

Просив поїсти та води попити,
Хотів любові, ласки та тепла.
Але господар той не вмів любити,
Мабуть тому що сам не знав добра.

Ще більший дощ почався, град посипав,
Собака на зупинку в мить побіг.
Хтось мимовільно погляд в нього кидав,
А він лише під лавку тихо ліг.

Чужа людина повз пройшла близенько,
Та повернулася, присіла, споглядає.
Погладила по голові його легенько:
"Пішли додому, друже, там дощу немає".

Подобається

#869 в Різне
#136 в Поезія

Відредаговано: 30.10.2025