Розділ 6

Віктор

Скажіть, хто-небудь, чому саме я? Чому саме мені трапились ці робітники – п’янчуги. Чому, чорт забирай, вони досі тут?

Отримуючи сотні вибачень і тисячу обіцянок від жіночки в телефоні, виходжу з квартири, в надії, що завтра приїде нормальна бригада. Просто жах якийсь! Ніби мені мало клопоту з навчанням, роботою, лікуванням Малюка та зведеною сестрою, ще й квартира до цього списку додалась.

Голосно лаюсь на чоловіків. Хочеться гупнути дверима так, щоб вони відлетіли разом з петлями, але згадую, що квартира то моя і з ремонтом й так проблеми. Тож якомога обережніше їх зачиняю, продовжуючи розкидуватись образливими словечками. Через них настрій зіпсувався. Зараз приїду додому і там взагалі доб’ють зі своїми спробами стати справжньою дружньою родиною. Що на цей раз придумає Златослава Владиславівна?

Щоб якось розвеселитись підіймаюсь на поверх вище. Доводиться трохи почекати, перш ніж Кіра відчинить двері. Вона з’являється переді мною з мокрим волоссям. Красивий шовковий халатик звабливо облягає її мокре тіло. Як же вчасно я зайшов.

- Привіт, вибач, що не написав учора. Наше побачення ще в силі? – ледве знаходжу слова, в голові лише картинки, як я нападаю на цю дівчинку.

Після пікніка зовсім забув вчора про неї. Звичайно ж, ми з бомбою знову полаялись через пса. А потім ще погризлись через прибирання, а потім через навчання. Короче кажучи, сваримось ми багато.

- Так, - вона зашарілась й посміхнулась.

Усе йде дуже добре. Я спробував випитати, куди вона хоче піти, проте Кіра згадала лише театр. Жах, вперше мені доведеться так безглуздо проводити час. Але це не найгірше, якось мені довелось дві години просидіти на опері. Іноді потрібно пересилювати себе, аби в результаті отримати хороший секс.

Прощаюсь з сусідкою і нарешті відправляюсь додому. Першими мене зустрічають робітники. Вони саме закінчили на сьогодні з ремонтом і повернуться завтра. Наступним підбігає Малюк і одразу зацікавлюється пакетом з кормом, що я купив у ветаптеці. Насипаю йому повну тарілку і ховаю поміж усіх лапок, зірочок та сердечок пігулку. Зазвичай ця схема працює безвідмовно.

 Вітаюсь з батьками, які щось налаштовують в телевізорі. Вони відповідають коротким «привіт» та продовжують говорити про щось своє, притулившись одне до одного. Підіймаюсь на наш поверх і вже чую, що сестричка щось наспівує англійською. Двері до кімнати відчинені, тож я, ще не зайшовши бачу, як Віка пританцьовує, кумедно крутячи задом. Я трохи залипаю на її танці, забуваючи про все. Яка ж у неї приваблива фігура. Якби змінити ці спортивки й топ на облягаючу коротку сукню… О, так, це було б набагато краще.

- На що ти витріщаєшся? – немов кип’ятком ошпарює сестричка.

- На твої недолугі танці, злючко.

- Вибачте, Ваша Величність, професійні танцівниці відмовились приїжджати до такого дурника, як ви, - вона широко усміхається, виставляючи на показ свої зубки, прокручується на одній нозі й поправляє волосся, очевидно вважаючи свою відповідь дотепною та образливою.

- Професійні співачки теж? – присідаю на ліжко й знімаю годинник.

- Чого ти причепився? – Віка знімає навушники й агресивно кладе їх на стіл. – Я співаю й танцюю, як хочу. Ти заважаєш мені релаксувати.

- Як такі дурні пісні допомагають релаксувати?

- А з піснею що не так?

- Вона буквально співає, що кохає, бо ненавидить. Хіба це не маячня?

- Ні, усе не так. Вона має на увазі, що іноді він бісить, але вона все одно його кохає, тобто приймає зі всіма вадами.

- Якщо ти кохаєш когось, то не бачиш вад.

- Не правда, рано чи пізно ти починаєш помічати вади, - Віка твердо стоїть на своєму.

- Якщо мислити по-твоєму, то краще закохуватись у ворогів. Бо спочатку ти бачиш усі недоліки, а потім закохуєшся і починаєш бачити хороше.

- Чому ми взагалі говоримо про це? – вона обурено пирхає і починає копирсатись у шафі. – Вийди, мені потрібно переодягнутись після універу.

- Ти цілих дві години вдома, невже не можна було зробити це раніше? – знехотя все-таки підводжусь і втомлено волочусь на вихід.

- Мама збирається влаштувати сімейний кіновечір, спускайся в гостинну і не бурчи,– на останньому робить акцент.

Яка ж ця дівка вередлива. Але красива… Якби вона одягла після душу халатик? Непристойні думки заполоняють голову. Ще більш непристойні бажання беруть гору над здоровим глуздом.

Я вчиняю неправильно. Проте я ж лише трішки… Через замкову щілину мені відкривається вид на невеликі груди зведеної сестри в бюстгальтері. Чи вчиняю, я зараз, як збоченець? Можливо. Та щось підказує, що я не пожалкую. Віка вигинається в спині, потягаючись. Непогано, дуже непогано. Якого чорта вона так мене заводить?

Дівчина саме тягнеться до застібки і я тріумфально посміхаюсь, як раптом щось тягне мене за штани.

- Ти чого? – обертаюсь до пса, а він гарчить у відповідь, відпускає брюки й стає між мною та дверима не дозволяючи підглядати.

- Ніколи б не подумав, що ти теж виявишся зрадником, - шепочу псові, а потім тягну його за ошийник подалі від кімнати.

Так і не побачивши бажаного невдоволено всідаюсь на дивані, незабаром приходить Віка й вмощується біля мене, нічого не підозрюючи. Мені б мало бути соромно, але нічого подібного. Мені ані трішки не соромно. Навпаки жалкую, що пропустив найгарячішу частину.

Отже, кіновечір наш наступний крок на шляху до становлення великою дружною родиною. Сподіваюсь це не буде якась соплива мелодрама.

Батьки зручно влаштувались на підлозі, поставивши поряд на тацю склянки з газировкою та чипси. Малюк лягає біля них і махає хвостом.

- Як виявилось ми усі любимо фільми кінострічки Марвел, - Злата радісно заплескала в долоні. – Тож я обрала фільм про Тора, оскільки це ваш улюблений герой.

- Наш? – перепитую.

- Віка обожнює його, в дитинстві всю стіну обліпила плакатами з ним, - Злата піднесено розповідає, а злючка невдоволено зітхає поряд зі мною.