Розділ 3, 1/2

Віктор

Чесно, я намагався потоваришувати з цією дівкою. Та вона нівяку не йде на контакт. Наше знайомство – ще той анекдот. Усе мало бути не так. Мене просто зацікавила темноволоса дівчина з широкими стегнами й красивою талією. Малюк же справді грайливо гавкотів і зовсім не мав злих намірів. Звідки я мав знати, що та симпатяжка, виявиться моєю зведеною сестрою і що вона боїться собак. Вистромила свої голки й не підпускає до себе. Ну й нехай. Я не збираюсь повзати перед нею на колінах, аби вона пробачила. Першою зійде зі своєї нейтральної позиції. Цих двох днів було достатньо, аби зрозуміти, що характер у Віки вибуховий.

Жити з кимось у кімнаті незвично. Дивачка обожнює сонце, тому вікна відчинені майже зажди. Також на тумбі безліч органайзерів з аксесуарами. Тут і намиста, і кільця, і браслети, і окуляри, і брошки, і обручі. Спокійно можна відкривати свій магазин. Але найголовніше це свічки. Їх дуже багато. І це не просто свічки. Вони незвичних форм. Мені заборонено до них наближатись, особливо до тої, що нагадує квітку. Хоча, як на мене, вона найменш привабливіша з усіх.

Одягаюсь і краєм ока позираю на цю істеричку. Спить собі, в позі зірки. Поряд з ліжком Малюк сидить і спостерігає, нахиливши голову набік. Йому незрозуміло, чому кожна його поява супроводжується криком цієї нової людини у домі. А ще він дивиться сумно на мене, бо не може спати в теплому ліжку. І як пояснити цьому диву, що такі у нас дурнуваті правила тепер? Крім того, вчора Віка дописала в список ще пункт про прибирання. Та хто її слухатиме? Вона помішана на чистоті. Такий скандал влаштувала через маленьку купку одягу і декілька банок з-під енергетиків, нібито я кімнату у звалище перетворив. Божевільна.

- Пішли, Малюче, - кличу пса і той слухняно виходить за мною з кімнати.

Спускаємось на перший поверх. Тато щось креслить на великому аркуші, а Злата друкує на комп’ютері. Схоже їх рекламне агентство все-таки взяло новий проект.

- Доброго ранку та одразу бувайте! Сьогодні вдома не ночуватиму. – кажу, беручи шматок вчорашньої піци.

Відкушую і кривлюсь від огидного смаку. Я впізнаю його з тисячі. Томати. Немає сумнівів хто це підлаштував. Хтось напрошується...

- Паші з Алексом привіт передавай! – кидає тато навздогін.

- Обов’язково!

Чухаю алабая за вушком на прощання і йду до свого позашляховика.

Перше завдання – перевірити, як просувається ремонт. Два тижні тому в дім заїхала дівчина і поселилась поверхом вище і в перший же день щось натворила з краном. Я повернувся додому з університету, а моя квартира перетворилась в акваріум. З найціннішого всередині був Малюк та техніка, і якщо зі псом обійшлось, то комп’ютер загинув одразу. Спочатку я хотів, щоб сусідка відшкодувала усю вартість, та виявилось, Кіра має миле личко, невеликі груди та кругленький зад. Довелось пробачити її необережність. На одну ніч вона точно не погодиться, надто вже правильною здалась. Та погратись з дівчинкою можна.

І, напевно сьогодні мій день, бо сусідка врізалась в мене, виходячи з під’їзду.

- Вибачте, - Кіра почала нервувати й поправляти волосся.

- Нічого страшного. - усміхаюсь, - Куди так поспішаєш?

- У парк, на сімейний пікнік.

- Я затримую тебе? – роблю розгублений вигляд і відступаю в сторону.

- Ні-ні. Я не дуже-то й поспішаю.

Перший знак. Звичайно вона поспішає, так вилетіла з під’їзду. Проте сусідка хоче ще поговорити зі мною. Щонайменше я їй симпатичний.

- Це той величезний парк, з зоною для гриля і собачим майданчиком. – пригадую, що ми з Малюком кожного вечору там гуляли. Кіра киває у відповідь. – Ти часто там буваєш?

- Так, люблю почитати щось на природі. – вона стискає край своєї спідниці, - або порозглядати інших людей. Дівчата так красиво одягаються і фарбуються, хотілось би теж навчитись.

- По-моєму, ти маєш чудовий вигляд. Але… - роблю паузу і Кіра хмуриться, - Незвично бачити тебе з макіяжем. Коли ми зустрілись вперше, ти була без макіяжу. Зізнаюсь, ти дуже красива.

В ту ж мить дівчина червоніє та опускає очі, всміхаючись. Жах. Та вона вже попливла. Це буде простіше простого. Я затягну її в ліжко на першому ж побаченні.

Ще трохи говоримо, а потім прощаємось. Задоволений підіймаюсь на п’ятий поверх і готуюсь побачити свою квартиру майже готовою. Провертаю ключ, відчиняю двері й застигаю. Вираз обличчя повільно змінюється на сердитий. Квартира не те що не готова, тут не змінилось абсолютно нічогісінько з того дня, як мали початись роботи. Розгніваний знаходжу на кухні чотирьох чоловіків у формі. Це що жарт? Вони влаштували тут бар. На столі майже порожня пляшка. А на підлозі ще п'ять.

Нічого не залишається, як пересваритись з кожним з чоловіків, потім ще зателефонувати в компанію і поскаржитись на їх персонал. Мене запевняють, що цих пияків замінять на інших робітників, і моя квартира буде готова вже за два тижні.

Розлючений сідаю в автомобіль. Ще два тижні? Вона мала бути готова ВЖЕ! Я не розраховував жити зі зведеною сестрою так довго.