Розділ 3. "Середина літа 2018 р. Несподіваний візит"

Після похорону Семена сім'я молодших Банащуків на деякий час наче випала з реальності. З дня у день Ніні телефонували Семенові колеги, друзі, співчували, пропонували якусь допомогу. Ніна, яка ніколи не мала такої уваги, дякувала за співчуття, автоматично відмовлялася від пропозицій допомогти. Усе за стандартом. Насправді ж жінка навіть не розуміла, чому їй потрібна допомога. Здавалося, що в житті нічого не змінилося, і через годинку другу вона почує у передпокої злий та владний голос Семена:"Нінко, ходи сюда!"

Готувала їсти й прибирала за тим графіком, що виробила за роки сімейного життя. За звичкою відправляла хатню робітницю Марічку в обідню перерву і ближче до п'ятої вечора додому. Так, наче от-от чоловік прийде з роботи. Щоб не бачив прислуги та зайве не дратувався. А він не приходив і Ніна до ночі сиділа в спальні на ліжку, втупившись очима у стіну. Іноді, у вільні від домашньої роботи хвилини, жінка безцільно блукала кімнатами будинку.

Приїжджали разів зо два свекруха зі свекром. Походили за Ніною по кімнатах, обдивилися будинок, господарські будівлі. Порозпитували Ніну за землі, що Семену належали, за автозаправки.  Ніна нічого не знала. Скільки, чого, у якому місці належало Семену їй було невідомо. Свекруха бідкалася, ойкала, що ж то тепер буде з Семеновим бізнесом в руках такої негодящої невістки. А Ніна не звертала уваги. Зауважила родичам, що про незавершені Семеном справи, як і про його статки взагалі не варто говорити, бо то зовсім недоречно у такий час: по смерті Семена ще й місяця нема. Родичі розгнівалися, більше не приїжджали. А Ніна не надала цьому значення, бо наївно вважала, що й так все Семенове їй, та їхнім дітям належить.

Іноді дзвонила Наталка, Андрієва колишня дружина. Ніна знала, що телефонує та не для того, щоб поспівчувати, а для того, щоб самій знайти співчуття у розмовах з Ніною. Обтяженій клопотами, Ніні було не до Наталчиних жалів. Зсилалася на справи й обривала розмову. Наталка ображалася і деякий час Ніна мала спокій. А потім починалося все спочатку.

Життя перестало стелитися гладкою доріжкою. Семенова смерть потягнула за собою низку негараздів. Неприємностей кожного дня більшало й більшало. Мов би сніговою лавиною, що раптово рушила з гір униз, котилися вони у Нінин дім.

Жінка, з власною думкою якої ніхто не рахувався з роками, врешті тієї думки позбулася і зараз вирішити щось, дати якісь чіткі вказівки, вчинити рішучі дії просто не могла. А кожен день приносив море ситуацій, де потрібно проявити характер та рішучість.

Ніна плакала, закочувала істерику, коли хтось з Семенової роботи телефонував та щось запитував. Кричала у трубку, щоб дали їй  спокій. До тями привели рідні батьки, які приїхали два тижні по похороні і спокійно взялися давати лад Ніниному господарству.

Мама котрогось вечора всілася за стіл на кухні, Ніна якраз готувала вечерю, і тихо мовила:

− Доню, а ти в нотаріуса була?

Ніну питання розізлило та стрималася, глибоко вдихнула повітря, а видихнувши, мовила:

− Мамо, і ти туди ж? Мені й так все Семенове належить. І дітям нашим. Бо я − законна Семенова дружина, а діти у шлюбі народжені. Ще встигну піти. Хіба то зараз на часі? − не втрималася, заридала голосно, звинувачуючи померлого чоловіка у тому, що так нагло пішов зі світу. Зараз забулися всі образи, завдані колись Семеном. Відчувався тільки тягар від непосильної ноші на плечах, яку кудись і для чогось потрібно було нести саме Ніні, але куди та для чого − вона не знала.

Мама слухала доньчину чергову істерику, посьорбуючи чай. Не втручалася і не перебивала. Коли ж  Нінин запал стих і вона, шморгаючи носом, далі взялася до вечері, матір спокійно, тоном учительки, продовжила:

− Ніно, у тебе двійко діточок. Ти зараз для них і тато і мама. Перестань себе жаліти та візьмися за голову. Давай завтра поїдемо до нотаріуса і запитаємо про всю ту процедуру. Семен мав великі статки, і охочих до його майна знайдеться не мало. Дивися, щоб гола і боса з дітьми не залишилася. Строк якийсь пропустиш і все. А за Семеном не плач. Бо сльозами чоловіка назад не повернеш. Хай спочиває з Богом, а ти візьми себе в руки.

Тиждень монотонних маминих вмовлянь дав результат. Ніна зібралася і поїхала до одного з нотаріусів в районному центрі. І неймовірно здивувала її новина про те, що спадкова справа вже відкрита. Заяви про прийняття спадщини написали й подали Семенові батьки. Мають право, бо ж ці родичі померлого є родичами першої черги спадкоємців.

Для Ніни це стало болючим ударом. Жінці аж сльози вийшли на очі від почутого. Вона не шкодувала  б Семеновим батькам нічого, якби вони чогось потребували. Але в них було все. Повважала, що вкрали у неї та дітей. Тремтячим голосом випитала, що має зробити вона, як дружина померлого і які у неї права, як у спадкоємця. Записала усе і поїхала з важким серцем додому.

Вдома все розповіла матері з батьком.

− Дай собі на спокій, − Нінина матір аж сплеснула руками від новин, − От бачиш же? А я тобі говорила, що ніхто не буде чекати, щоб ти спокійно все успадкувала. Тепер якнайшвидше роби те, що маєш зробити.

Батько лиш кивав головою, на німо погоджуючись з мамою.

Ніна слухала, а сама чомусь подумала, що характером у батька вдалася. Така ж безхребетна. Та усі документи зібрала і завезла до нотаріуса. Після цього Ніні відлягло від серця.  Про майбутнє дітей подбала, то й добре. Пів року почекати й донечки матимуть гідний посаг. Може з чоловіками дівчатам поталанить, то й даватимуть лад усьому. Жінка трохи заспокоїлася. Батьки ж поїхали додому. Свою господарку теж надовго залишити не могли.