Розділ 2. "До і останній місяць літа 2018 р. Що там, у селі?"

Богдан з успіхом крутився між навчанням, батьківським домом і роботою. Йому, майбутньому інженеру-механіку, навчання давалося легко. Вивчав те, з чим у житті не раз стикався і що йому подобалося. Влітку ж, коли приїжджав додому,  не забував відвідувати колег у майстерні. Міг щось тямуще підказати. Так було й того дня, коли Андрій Іванович пригнав білосніжний Лексус.

− Шеф, та його простіше на шрот пустити, − надто сміливо хтось з робітників пожартував, оглянувши поверхнево автівку. Андрій Іванович вкрився червоними плямами та заверещав, що на шрот пустить тих, хто не тримає язика за зубами й меле казна - що. Поки водій, котрий їхав слідом за понівеченим Лексусом, паркував біля майстерні власний автомобіль Андрія Івановича, він дав команду, щоб припинили усі роботи та відремонтували автівку коханої дружини якнайскоріше. Тоді вгледів Богдана, підійшов, привітався. Запропонував, скоріше для годиться, ніж від потреби, роботу. Та не чекав відповіді, пішов до свого автомобіля. Богдан лиш стенув плечима.

З кожним роком Андрій Іванович все більше і більше втрачав людяність. Зневага до простого люду, притаманна кожному третьому, хто відчув силу грошей, збільшувалася разом зі збільшенням капіталу і ця людина не стала винятком.

Хлопець підійшов до Лексуса і собі почав оглядати його. Дивувався, що пані Наталія десь так понищила таку дорогу автівку. На неї це було не схоже. Водила авто акуратно наче.

Що діялось у нього за спиною, Богдан не бачив. А за спиною чорний джип вже колишнього Богданового шефа розвернувся, постояв якусь хвилинку і рвонув з майстерні. За тонованим склом неможливо було розгледіти, хто сидів на задньому сидінні. Зате зсередини автівки можна роздивлятися, що діється ззовні скільки завгодно. Це й зробила  жінка, яка сиділа в салоні. Коли очима з усіх працівників вихопила Богданову статуру, зло примружилася і зневажливо просичала крізь зуби:

− Це ж треба.

− Що ти сказала? − повернувся до неї Андрій Іванович, котрий вмостився на сидіння біля водія.

− Нічого любий! То я просто від болю. Рука болить. Та твоя... – жінка не договорила, бо Андрій Іванович так глянув на неї, що якби погляд убивав, то вбив би її на місці. Жінка стиснула уста у тонку нитку і відвернулася до вікна.

***

В майстерню пригнали автівку зовсім не пані Наталі, як думав Богдан,  а другої дружини Андрія Івановича. Білосніжний Лексус постраждав так, що тільки від самого споглядання пошкоджень можна було кривавими слізьми вмитися. Побиті вікна, відбитті дзеркала, подряпані боки.

Хлопці, які давно працювали в майстерні, прекрасно знали, звідки росли ноги у таких пошкоджень. Всупереч усталеному поняттю про те, що пліткує тільки жіноча стать, в чоловічому колективі пліток було не менше, ніж у жіночому. І  Богдану ті плітки розповіли за першої ліпшої нагоди, одразу ж по тому, як за автомобілем Андрія Івановича курява здійнялася.

Виявилося, що два місяці тому Андрій Іванович офіційно розлучився з пані Наталею. А до того, пів року, а то й більше, крутив шури-мури з Танькою, тою самою Богдановою однокласницею. Тягнулося це доти, поки одного дня пані Наталія їх обох не застукала у власному домі. І, щоб не втратити лице, поставила чоловіку ультиматум: або вона, або та дешева підстилка. Ясен пень, що Андрію Івановичу захотілося молодого тіла. Тому дружину культурно попросив таких умов не ставити, бо інакше вона про це пошкодує. Пані Наталія ставила й далі, через що змусила шефа виконати свою погрозу. Він спокійно подав на розлучення. Дітей у них спільних нема, майно і бізнес на Андрієвих батьках, то пані Наталія залишилася гола і боса, тому стала просто тіткою Наталкою. Тепер їздить на роботу у райцентр,  на якийсь завод. А Танька так закрутила  шефу голову, що він з нею на днях одружився. От побита автівка, то певно вітання від тітоньки Наталки.

Не оминули оповідачі й того факту, що Таньчин автомобіль шеф вже приганяв у майстерню на початку весни, одразу після розлучення з першою дружиною. 

Того разу не змогли дві кралі спокійно знаходитися разом на десяти квадратних метрах. Тоді  село гуділо від новини, мов рій бджіл у вулику. І так смакували охочі до чужого життя подробицями злощасної зустрічі, що обросли вони нереальними деталями, як кістка м'ясом.

Що вже тільки сільський люд не вигадував. І Наталку в поліцію поволокли, і що її вже посадили, і що нова Андрієва шалава буде пластичну операцію робити, бо на її обличчі живого сліду нема. Далі обов'язково слідувала фраза, що так їй і треба, буде знати як до чужих чоловіків лізти та руйнувати щасливі сім'ї. Ну і закінчувалися оповідки автомобілем, що на думку пліткарів, згорів ущент.

З того всього правдою було тільки те, що й справді жіночки зчепилися, бо з якогось дива одночасно завітали в один і той же магазин одягу. Автомобіль пошкодили тоді всього лиш трохи: зламали дзеркало.

Чого сільська преса спочатку не знала, це того, що Андрієва «нова шалава» не була розмазнею. В кашу собі наплювати не дозволила і в кінцевому результаті під час сварки постраждало аж ніяк не її обличчя. Наталка добрих два тижні заліковувала рани на обох щоках від акрилових нігтів білявки. Чи вартувало того розбите дзеркало Лексуса, пані Наталія не знала. Але, як потім Нінці Семеновій розповідала (люди знали все), коли побачила, як те стерво вилізло з автомобіля, то просто від люті втратила здоровий глузд.

Богдан, не охочий до пліток, слухав їх у пів вуха. Здогадувався, що про Таньку йому такі подробиці розповідають навмисно. Як-не-як − колишня Богданова дівка. Хочуть побачити його реакцію, щоб потім по селу розпустити нову плітку. Подумки подивувався, звісно, з Таньчиної спритності, але тільки й всього. Не мав до неї ніякого діла вже давним-давно, ще відтоді, як зустрів Владу.