Розділ 10. "Весна 2014 р. Батьки і діти"

За вікном періщив дощ! Справжній, весняний, з першими громовицями у році. Небо зранку щільно затягнулося чорними хмарами, не лишаючи ні найменшого просвітку для сонця.

Ніна зготувала сніданок і пила каву. Дивилася на похмуру погоду за вікном і думала про своє. Семен ще спав, коли вставала. То й добре, спокійніше на голову. Мислила, чим себе сьогодні зайняти.

Андрієва Наталка позавчора пропонувала метнутися в обласний центр, по магазинах побігати. Ніна не хотіла.

− Навіщо? У мене все є, − аргументувала відмовку.

Наталка зітхала вдавано: "Звичайно, з таким чоловіком!"

Ніна відчувала той фальш. Усі колеги Семенові та і їх дружиноньки, давно знали, що Семен Ніну має за прислугу й не надто переймається нею та її особистими потребами, але завченою за усі роки спільного з ним життя усмішкою усміхалася щасливо, слухаючи жінку.

Та ж скрушно хитала головою, нарікаючи, що їй, Наталці, якраз туфлі потрібні, синього кольору. До того плаття, що з Греції привезла. Бо в Греції не встигла купити. І сумочок малувато, не під кожен образ підходять.

Ніна під час тої розмови в душі заздрила подрузі. Дивилася на плекану Наталку, на її точену фігурку з пружними сідницями та плоским животом, на порцелянове обличчя з легкою засмагою − приїхали тижнів два тому з Андрієм з відпочинку − і заздрила.

Згадала Семенові обіцянки про відпочинок на курортах закордонних. З'їздили кілька разів на початку сімейного життя, а далі не складалося. В чоловіка багато роботи, багато відряджень, за кордон у тім числі. А для Ніни у нього вже часу не було.

"Хочеш, сама з'їзди, чи з дітьми" − Семен ніби й не забороняв. А Ніна сама не хотіла. Бо не знала, що з собою робити за кордоном. Один раз з'їздила з Владою маленькою, (Віталіни ще не планувалося) то в готельному номері просиділа майже увесь відпочинок. Не могла навчити себе тої свободи, з якою так легко поводяться заможні люди.

Так. Чоловіків статус багатія автоматично став і її статусом, але душею жінка була ще бідною, простою жіночкою, якій шкода і страшно витратити зайву копійку.

Багатство для Ніни так і залишилось слизькою тарілкою, в якій вона чула себе незатишно. Увесь час падала, не могла звестися міцно на ноги. Особливо помітно то було між іншими заможними людьми. Грати роль не вміла, а собою бути боялася і соромилася.

З чоловіком на відпочинку все зовсім не так. Він був впевненим господарем свята. А Ніна за його спиною почувалася спокійніше та впевненіше.

Он Наталка не дарма постійно з Андрієм разом. Не пам'ятала Ніна, щоб відпочивати вони їздили окремо. І хоч знала, що Андрій Наталці зраджує теж, але ніколи він на людях не принижував свою жінку.

Слухала в пів вуха Наталчині скорботи й подумки порівнювала себе з нею. Вона, Ніна, обирала б класичні чорні туфлі, які підходили б під усе. Чому не могла бути такою, як Андрієва жінка? Розкутою, впевненою. Наталка ж не красуня, а от завдяки її поведінці, ніхто б так не сказав. І на закупи з нею їхати, хіба настрій псувати. Наталка на магазини "Плюс сайз" навіть не озиралася, а у тих бутіках, де Наталка зазвичай скуплялася, Ніні робити було нічого.

Кава допита. Жінка сполоснула горнятко, поставила у сушку.

− Мамуль, чого так рано? − у дверях заспана Влада.

− Нічого собі, рано! Восьма. Якраз нормально, − Ніна усміхнулася доньці. Поки дівчина всідалася за стіл, перед нею вже красувалася тарілка з яєшнею.

− А ти вже їла? − Влада взялася уплітати за обидві щоки.

− Ні, я від сьогодні на дієті, − Ніна сама здивувалася, що таке сказала. Про дієту вона досі зовсім не думала. А сказала уголос і несподівано зрозуміла: чому б і ні?

− Прикольно! − донька сприйняла новину байдуже. Доїла сніданок, випила чай і підскочила до вікна, − Бляха, дощ надовго! А я сьогодні з Танькою маю ввечері зустрітися. Хоч би перестав! − схрестила пальці.

− Владо, підбирай слова! − Ніна прибрала посуд поскладала у посудомийну машину. Не вмикала, чекала, поки поснідають усі інші, − Батькові скажи, що підеш гуляти, а то казитися буде.

− Батько вже сказився! Ти якого милого волочишся зі всіляким непотребом?

На кухню зайшов Семен. Вже одягнутий. Як завжди, Ніну  це подивувало. Як він міг гуляти пів ночі, а зранку виглядати так, ніби з відпочинку приїхав. Семен всівся за стіл і Ніна повторила ритуал з подачею сніданку.

− Ти про що? − Влада затерпла.

− Ти граєш дурненьку, доню? − Семенове єхидство бризкало по усій кухні. Ніна кусала губи, повернувшись до чоловіка спиною. Вдавала, що готує каву. Так хотіла заступитися за доньку, але знала, що до її слів чоловік не прислухається.

Влада ж нахмурила брови.

− Тату, то ти граєш дурного! Що вже не так? Можна одразу сказати, а не ходити колами?

Ніна заплющила очі: "Ну все! Зараз почнеться! Могла ж здогадатися, що хтось шпигуватиме!"

На диво, Семен лиш хмикнув і спокійно вимовив:

− Прямо так прямо. По перше, ти мала бути в десятій вдома! Тебе в десятій не було! По друге, ніхто, запам'ятай, ніхто з найближчого твого оточення не буде ні твоїм хлопцем, ні твоїм коханцем, ні твоїм чоловіком.