Розділ 9. "Весна 2014 р. Що приховує ніч?"

Семен додому завалився опівночі. Погуляли з колєґами на славу. Вкотре впевнився, що добре Андрій казав: "Поки є гроші Семене, від дівок не буде спасу."

Чиста правда! Он та дівиця, що Семену дісталася! Ух! Як згадав, то аж мурахи по тілу полізли. Глянув на жінку, що лежала спиною до нього у ліжку, скривився, п'яно забелькотів:

− Ніно! Ти ж не спиш, не грай дурної. Ану скажи мені, ти Владу забрала від Стефки в десятій? Га?

Ніна й справді не спала. Але і до Семена не хотіла озиватися. Зараз він був їй бридкий, як і кожного разу, коли вилазив з чужого ліжка. Заплющила міцно очі і вдавала, що не чує.

Семен хмикнув. Помовчав трохи, тоді буркнув, що завтра поговорить і з нею і з малою та впав у ліжко. За якусь мить вже голосно похропував.

Ніна винюхала  шлейф дешевого жіночого парфуму, що вився нагло від чоловіка по кімнаті. Повернулася до нього, оперлася на лікоть і дивилася з огидою на людину, якій віддала найкращі роки свого життя. Гірко посміхалася, згадуючи, що колись Семен їй навіть трохи більше, ніж подобався. Яка ж вона дурна була! За багатством гналася, а людини, що його мала, зовсім не бачила.

Вляглася горілиць, вишукуючи очима щось на стелі. Ніч місячна, зоряна, як у тій пісні: "Хоч голки збирай!"(1) А Ніні зрозуміло, що ніхто їй співати так не буде. Сльози скотилися з жіночих очей і потекли десь за вуха. Тоді ще і ще. Ніна глухо ридала, жалуючи свою бідну молодість, в якій не пізнала, що то таке − бути коханою.

З відчиненого вікна долітали звуки моторів машин. Не гуділи, а ревли просто. Навісніли гальма. Селом гавкотіли собаки, сполошені дивними звуками посеред ночі.

Жінка піднялася і зачинила вікно.

"Якийсь бовдур селом гасає, як навіжений. Добре, що Влада вже вдома" − витерла сльози й знову вляглася у ліжко. Думки про дітей її заспокоїли.

***

− Механіку, ану давай, показуй де в цієї лялечки передачі? − Ігор сидів на водійському сидінні Ауді, гладив захоплено кермо, − Вау! Оце клас!

Дівчата розпорошилися по майстерні. Оля з Мартою заскочили у чорний джип. Автівку знали. Олін сусід нею гасав. Навіть Ольгу одного разу затягнути у джип намагався!

− Що йому такого тут вичудити, щоб як побачив, то хреново стало, − Ольга оглядала нутрощі бардачка.

− Олю, може не треба? Богданові перепаде за таке від Соболя, − Марту лякала подружчина затятість.

− А я зроблю так, щоб на Богдана ніхто й не подумав. Він же не один тут працює, − Ольга витягла з бардачка кілька дисків, − Це ж треба, який законослухняний. Ліцензійне все. Класика. Як таку фігню слухати можна?

Дівчина зняла черевичок і залізною набійкою дев'ятисантиметрової шпильки кожен диск довго дряпала.

− Ну ти й зло! − Марта пирхнула від сміху. Вона знала, що Ользі сусід подобається і якби не той його хамський замах на Ольжину честь, то дівчина вже давно вигадала б, як його прибрати до рук.

Поки дівчата реготали, Маринка, влізла в салон до Ігоря, всілася на переднє місце пасажира. Ноги, не знімаючи черевиків, закинула на лискучу панель.

− Увімкни музику! Або ні, я сама! − потяглися до магнітофона.

− Ти обережно там, на магнітофон клієнтка не скаржилася, − Богдан усміхався. Реакція друзів на дорогі автівки завжди його смішила. Сам він любив мотоцикли.

Батькову Яву(2) хлопець відремонтував та відшліфував до найдрібніших деталей. Добре, що тато не пропив мотоцикл. Міг, але коли діло вже майже було зроблено і покупець тішився, що так вдало обдурив п'яничку, Іван заплакав і, б'ючи кулаком себе в груди, божився, що він би залюбки, але то синове. Плакав батько частенько, і тільки тоді, коли напивався. А напивався він теж частенько. Покупець пішов обдуреним, а батько дожлуктив халявну горілку, яку той приніс скріпити угоду, й просто за столом у кухні заснув.

Богдан, як тільки вчув батькові слова про мотоцикл, взявся за ремонт. А одразу після дня народження і права отримав.

Хизувався мотоциклом не часто. Любив ночами на ньому кататися, коли не бачив ніхто. Якби не сьогоднішня пригода, то приїхав би до Таньки на мопеді. А так...

Парубок про себе усміхнувся, згадуючи Владу. Подумав, що нема зла, яке б на добро не повернуло. І аварія теж обернулася для нього добром.

Очима повів майстернею, ненароком вгледів Тетяну. Стояла набурмосена, підпираючи одвірок дверей, окремо від усіх. В жодну з автівок не намагалася влізти. Побачила, що хлопець на неї дивиться і відвернулася.

Богдан криво усміхнувся. Взнала про Владу, не інакше. Цікавих на тій вечірці вистачало.

Ну, але сорі! Він Тетяні нічого не обіцяв, тим паче, що дівчина сама до нього і на нього лізла. Чого від такого відмовлятися. Він не святий, до шлюбу себе не беріг. Але що з Танею, що без неї, Богдан різниці не бачив. Бо таких Тань у селі ще знайдеться, як не одна, то друга не буде проти. Інше діло − Влада!

Від згадки про неї знову серце знайшлося. Була ж так близько, а він побоявся зайвий раз доторкнутися. І до школи вона навряд чи прийде. Самовпевнена дуже. Для чого їй такий Богдан?

Хлопець ще трохи поспостерігав здалеку за Тетяною, та врешті вирішив не звертати уваги на її вибрики. Відвернувся й пішов до хлопців, що вовтузилися біля Ігоря.