Розділ 5. "Весна 1999 р. Життя, як воно є..."

Минали дні, тижні, місяці по весіллю. Уже село мало нові клопоти, купу свіжих пліток. Не до молодої сім'ї Банащуків було. Хібачас од часу, найближчі до ніни сусіди розносили по людях новини про нові покупки, якими повнився дім Ніни й Семена. Їм з-за огорожі багато чого було видно.

Семен слова тримав. У Ніни було все. У будинку ремонт сучасний, побутова техніка останніх моделей. Всі зручності.

Та не було душевного затишку.

Ніна намагалася. Вставала вдосвіта і лягала опівночі. усюди хотіла дати лад господарству, щоб Семен бачив, жінка у нього золота. Та купа наче й незначних дрібниць виникали нізвідки, залазили в душу й грубо  псували їй хороший настрій та вселяли хронічний неспокій. Дуже швидко виявилося, що от їсти Ніна, до прикладу, не вміла варити зовсім. І до борщу, який готувала Семенова мама, їй − як рачки до неба.

Семен наче й жартома говорив це, але Ніну ображало страшно. Бо вдома  їсти варила з чотирнадцяти років і досі не чула слів "не смачно". 

Семен, так само жартуючи, сказав про це своїй мамі, і та добрий місяць вчила Ніну куховарству. Та не тільки вчила, а ще уміла так вколоти словом, що Ніна червоніла і не знала де себе подіти. Свекруха невістку недолюблювала.

«Простачка. Ні стіл засервірувати, ні правильно страву подати!» − ділилася з перевіреними колежанками. А в домі у молодої сім’ї стискала губи у тонку нитку і закочувала очі, коли Ніна плуталася у правильному налаштуванні техніки, чи каву запарювала кип’ятком, замість як зварити в кавоварці. І цікавий Нінин стан не став свекрусі на заваді. Бо, як любила наголошувати, сама, вагітною бувши, тримала у домі порядок і ще й встигала чоловікові у справах допомогти.

За ще такий короткий час спільного з Семеном життя Ніна примітила, що він  у матері з молоком перейняв здатність ранити словами. і робив це ще уміліше за неї.

Потрошку, замість керувати ним і його діями, як гадала спочатку, стала просто підлещуватися, мовчати коли ображав ненароком, і боятися.

Ніна першою дізналася, що буде дівчинка. І Семену сказати про це не мала волі. Не уявляла, що буде.

Він чекав сина, не інакше. Вже й ім’я йому знайшов: Владислав. І часто ввечері тулився до її живота та розповідав сину, як його день пройшов.

«До справ його готую!» − сміявся з Ніниних зауважень.

Нні хвилювалася і мовчала. Після огляду у лікаря збрехала, що на УЗІ не було видно, хто у них буде6 хлопчик чи дівчинка. Не говорила до народження.

Новина про дівчинку Семена спочатку розлютила! Пив безпробудно тиждень. Ніну з пологового забрала свекруха та Нінині батьки.

Потім Семену наче перейшло. Дівчинку назвали Владою. І Семен старався бути хорошим батьком. Якщо вважати хорошим те, що пропадав днями і ночами у своїх справах, але у домі було все необхідне. З Владою не няньчився довго. Втім, усе залежало від Семенового настрою. Міг сюсюкатися годинами, та частіше бувало, не більше п’яти хвилин на руках тримав.

Все решту – Ніна.

«Я вас забезпечую! Не ти, а я. То будь добра, хоч щось роби в цьому домі! Інакше чого я тебе у цей дім привів?» − сказав раз, коли Ніна не нагріла вчасно вечерю, бо втомилася так за день з малою, що рук і ніг не чула.

Жінка знову ковтала образу мовчки.

Наважилася, коли примітила, що у Семена настрій хороший, заговорити про няню, щоб дитину гляділа. А вона, Ніна, на якусь роботу влаштується.

Краще б мовчала. Семен озвірів. Наговорив такого, що хотіла розчинитися у повітрі.

***

− Тс, Владусю! Мама зараз тебе погодує. Малесенька не плач, а то татко прокинеться, а йому ж завтра раненько вставати, − раптово зворохоблена, Ніна підірвалася з ліжка. Бігом до дитячого ліжечка. Вхопила дитину на руки. Заколисуючи, шепотіла колискову.

Мала наморщила носика та запхикала голосніше. Схоже, що набирала обертів і хотіла розревітися на повну потужність. Ніна злякано глянула на чоловіка. Він поворушився. Вискочила з малою зі спальні на кухню. Там всілася на стілець і заспівала сміливіше.

У малої різались зубки. Вередувала.

− Тшш, тшш! Люлі-люлі!

Дитина і не думала спати. Почервоніла, запручалася дужче. Голосочок, як дзвіночок.

Ніна заметалася з нею по кухні. Готувала дитячу суміш.

«Тільки щоб Семен не прокинувся.Тільки щоб не прокинувся!»

Боялася недарма.

Мала росла спокійною, але, як і у всіх діточок, були ночі, коли Ніні й Семену не давала спати. Востаннє то було два місяці тому. Животик дитині болів. І саме тоді Семен, посеред ночі, з бурмотінням, що з Ніни нікудишня матір, як і жінка, вперше після весілля зібрався і гайнув кудись, не зважаючи на пізню годину. Повернувся наступного дня, у неділю, під обід, як ні в чому не бувало. На Нінине зле питання де був, гаркнув, що не її діло. Хай дитину ростить нормально, щоб спати вночі міг. Інакше знайдеться інша, котра це буде вміти.

Жіноче око спостерегло те, чого з першого погляду й не помітиш. Та інша вже, мабуть, чатувала. Був у якоїсь жінки. Душею Ніна відчула зраду. І вперше злякалася по справжньому: а що, як Семен візьме та захоче з нею розлучитися?